Кореспондент тижневика побував у ролі сортувальника побутових відходів.
Готуючи матеріал про появу щурів на звалищі, що знаходиться по вулиці Червоноармійській, співробітники «ЕХО» познайомилися з людьми, які розбирали там купи сміття. Вони розповіли, що займаються сортуванням побутових відходів, які потім здають одному з місцевих підприємців. Тож ми спробували опанувати цей спосіб заробляння коштів та перевірити можливість отримання на цьому «прибутків».
У розвинених країнах світу давно відомим є той факт, що побутові відходи, потрапивши в навколишнє середовище, зазвичай, стають забруднювачами. Тож світова спільнота проводить часткове захоронення такого роду сміття та займається його вторинною переробкою.
Група людей на місцевому звалищі перебирає гори побутових відходів і дістає звідти скляні та пластикові пляшки, папір, плівку, залізні бляшанки й металобрухт. Усі ці знахідки вони реалізовують підприємцю, який приїжджає за «товаром» по мірі його накопичення. Кореспондент «ЕХО» провів один день із цими робітниками та дізнався в них про нюанси професії.
Головним серед сортувальників представився молодий чоловік на ім’я Іван. Разом із ним там працюють його мати та дружина. Також, окремо від цієї сім’ї, сортує відходи старший за віком чоловік, якого звуть Микола.
Оглянувши їх робоче місце, можна зрозуміти, що у подібний спосіб легше працювати в парі. Тобто, один займається пошуком вторинної сировини, а інший — її сортуванням. Тому що покупець забирає окремо посортований товар. До того ж, Микола відразу запропонував новому співробітнику працювати разом.
— Пластікові бутилки діляться по цвєтові: зелений, коричньовий, білий та синій, — вводить у курс справ Іван. — Потом їх треба поздувати і зжмакати, шоб вони менше місця занімали. І не бери тару, у яку наливали олію чи якусь хімію, бо її не приймуть. Один кілограм такого пластіка забирають по 1 гривні.
На перший погляд здається, що досить легко можна зібрати цей кілограм пластикових пляшок. Та коли починаєш порпатися у сміттєві, то виявляється, що для того, аби відшукати їх, необхідно витратити багато часу. По-перше, пляшки прикидані іншими відходами (інколи — дохлими тваринами, екскрементами, будівельними матеріалами і т. д.), по-друге, їх вага є дуже незначною. Крім цього, назбиравши, потрібно ще й посортувати цей товар.
— Дуже багато на мусоркі картону, — продовжує Іван. — Його хоч і принімають по 45 копійок за кілограм, зато можна назбирати багато. Потом цей картон треба пов’язати, шоб удобно було пресувати.
Так, картоновими ящиками і різного роду папером звалище устелено досить рясно.
— О, дивись, он яка куча бумаги, — показує на купу паперу жінка Івана, — то, навєрно, вчора вечером із супермаркета якогось привезли. Ото можеш ставати біля цієї кучі і в’язати. Роботи тут на всіх хватить. Вобще, у нас тут все рішає Ваня, він тобі підкаже і поможе втягнутись у роботу. Не переживай, тут жить можна. Платять нормально, ще й каждий тиждень віддають за товар гроші. Главне — робити, а не сидіти.
Також серед усього сміття є значна кількість плівки, яку сортувальники ділять за кольором і якістю та здають по 1 гривні за кілограм.
— Ти, якшо цілий банановий ящик найдеш, не здумай його порвати. За нього зразу рубчик дадуть. Закупщики в них стекляні бутилки складають, — говорить Іван. — Із бутилками тоже ціла історія. Їх принімають усі: з-під пива, горілки, шампанського, води, напітків там усяких алкогольних. Тільки бутилки тоже треба сортірувать. Вони важкі, то й платять за них по 15 копійок за кілограм.
Найбільшу цінність для сортувальників становлять залізні бляшанки. Їх закупівельники приймають по 3 гривні за кілограм. Та, щоб назбирати їх, потрібно прикласти значні зусилля.
Металобрухт фактично не трапляється серед сміття.
— Метал у нас забирають по гривні восімдесят, — каже мати Івана. — Та його дуже мало. У відходах із мусорних баків він зовсім не попадається, бо його ще з мусоровоза работніки Слісаренка забирають. А в тих, шо люди привозять, буває, шо находимо кой який метал.
Отож, попрацювавши разом із новими колегами на звалищі один день, можна зробити висновок, що особливого задоволення цей спосіб заробітку не приносить, а вдаватися до нього цим людям доводиться за відсутності робочих місць у своєму населеному пункті.
— Ми живемо в Ганжівці, отсюда і хату нашу видно, — повертає голову в сторону села Іван. — Ми ще коров по людях пасем. А цю роботу нам знакома мамина підказала. У Ганжівці ж немає, де робити, хіба до Гордійка у Мідянівку йти. Так ми тут втрьох нормально заробляємо.
На жаль, констатувати нормальний заробіток кореспондент тижневика не може, так як за час, що працював на звалищі, зміг назбирати відходів приблизно на п’ятдесят гривень. Хіба що можна себе втішити тим фактом, мовляв, робота ця проходить на свіжому повітрі. З іншого боку, людям, які зовсім не мають роботи, «живі» 50 гривень у день зайвими не будуть.
