Те, що Україна переживає глибоку кризу у всіх сферах суспільного життя, є фактом незаперечним. Негативні явища спостерігаються буквально у всьому: від державного управління і до економіки. Більше того, мало в кого виникають сумніви в тому, що вони будуть лише поглиблюватись і розширюватись.
Нещодавно один знайомий запитав: «Як думаєш, до якої позначки у порівнянні з доларом впаде гривня. До двадцяти за один бакс?» І почув у відповідь: «Ну, чому ж саме до двадцяти. Може бути, що й до ста, і до двохсот». Чоловік від несподіванки на кілька секунд втратив дар мови. А потім розгублено перепитав: «Як таке може бути?»
Може. Чому ж не може? Автор ще пам’ятає ті часи, коли отримував у редакції «Колоса» зарплату від 7 до 15 доларів. Та що там автор, більшість земляків пам’ятають ті часи. І вони, на жаль, можуть повернутися. Тим більше, що підстав для цього достатньо. І справа тут зовсім не у війні на сході, не у горезвісних геополітичних конфліктах між супердержавами. Безумовно, названі чинники негативно впливають на Україну. Але їх роль — не абсолютна і не вирішальна. Упевнений на 100 відсотків, що у разі, аби в Україні була сформована ефективна і сучасна управлінська система, ми б не відчули сьогоднішньої кризи у всьому її масштабі.
А так… Маємо те, що маємо. І ще матимемо. І не потрібно тішити себе ілюзіями про те, що обрана нещодавно Верховна Рада зможе виправити ситуацію. Якщо так станеться, то це буде справжнім дивом. Адже людей, котрі прагнуть модернізувати сучасну Україну, там дуже мало. Вони з’явилися, але не в тій кількості, щоб парламент ефективно і швидко працював. І вже є перший сигнал, який дозволяє висловлювати сумніви у дієздатності нинішньої Верховної Ради. Це — коаліційна угода. Прочитав її. Нібито все гарно, усе правильно. Але виключно на рівні декларацій, тобто, заяв про наміри. А найголовніше — не зрозуміло, чому на розробку цього, з дозволу сказати, документу нинішні нардепи витратили цілий місяць. Там роботи — на тиждень максимум. Потім вони ще місяць керівництво вибиратимуть. Потім підуть на канікули. Після цього ще якусь трясцю придумають. Аж доки їх не розженуть. Можливо, із застосуванням зброї. Хоча щиро радітиму, якщо помилюся в своєму прогнозі.
Та в будь-якому разі криза в державі ще поглиблюватиметься. Вона, як хвороба: рано чи пізно призводить або до смерті пацієнта, або до його одужання. Як оптиміст, вірю у другий варіант.
А ще криза — це шанс. Вона примушує думати, генерувати нові ідеї, шукати нові шляхи. От і ми в «ЕХО» знаємо, що попереду дуже важкі часи. І думаємо, як не просто їх пережити, а вийти з кризи сильнішими та розумнішими. Уже зараз шукаємо можливість розширення роботи в Інтернеті, запровадження місцевого телебачення. Детальніше про це — у одному з наступних номерів. Напевно, так повинен діяти кожен. У всякому разі ті, хто здатен приймати рішення. І втілювати їх у життя.
