Та було б набагато краще і законніше, аби керівники свинокомплексу заплатили до селищного бюджету 17 мільйонів гривень. І привели своє виробництво у відповідність до екологічних норм.
Написати цю статтю змусила безпрецедентна кампанія з дискредитації мене як підприємця та громадського діяча, розгорнута у газеті «Білицький тиждень». Зізнаюся чесно, не вважаю себе ні журналістом, ні, тим більше, — письменником. Але інколи життя примушує займатись і такою справою.
Почну з історії. Протягом десяти років я, підприємець Тетяна Кіщенко, займалася тим, що постачала білицьких школярів гарячими стравами. Одразу наголошу, що справа ця — клопітка, відповідальна і не надто прибуткова. Передбачаю, що зараз хтось із недоброзичливців скептично посміхнеться. Мовляв, аякже, чому ж тоді десять років невдячним бізнесом займалася? Зважусь нагадати (про це знають як директори шкіл, так і звичайні біличани), що протягом усіх цих років інші підприємці також висловлювали бажання годувати школярів. Та що там говорити про звичайних «фопчиків» (ФОП — фізична особа підприємець), коли навіть таке серйозне підприємство як молококонсервний комбінат за це бралося. Але всі досить швидко відмовлялися. У чому ж проблема? По-перше, годувати дітей завжди було, є і буде справою відповідальною та навіть ризикованою. Не дай, Боже, щось трапиться, хтось із школярів занедужає чи отруїться. Перевірки будуть такі, що ніяких грошей не захочеться. Підкреслюю, що за 10 років моєї роботи із школярами було багато перевірок і жодного надзвичайного випадку.
За ці 10 років змінилося багато урядів і навіть кілька президентів. Змінювались і підходи до фінансування шкільних сніданків. У окремі роки грошей виділяли більше, аніж зараз. І тоді меню діток було більш різноманітним і досить калорійним. Годували ми учнів і домашніми пельменями, і котлетами, і смаженою рибою, і картопляним пюре, і сосисками вищого ґатунку. Чому ж не годувати, якщо кошторис дозволяє? І ніяких проблем та зауважень не було. Навіть від прискіпливих і принципових контролерів із обласного контрольно-ревізійного управління.
Та у 2014‑му році ситуація із фінансуванням змінилась на гірше. У державі — криза, грошей у бюджеті не вистачає на найнеобхідніше. І тому на харчування одного школяра уряд виділив 1 гривню 20 копійок. Це при тому, що ціни на всі продукти харчування виросли дуже суттєво. Усі ж ходять у магазини і бачать цінники. Ви своїм малюкам накупляєте продуктів та нагодуєте їх на гривню двадцять?
Але я погодилась співпрацювати із школярами і за таких умов. Звичайно ж, меню при такому фінансуванні не вражало різноманітністю. Ми готували два види каш, макаронні вироби, підливу. Та все це було гарячим, приготованим із дотриманням усіх санітарних вимог. Тож зауважень і дорікань ні з боку директорів навчальних закладів, ні з боку батьків школярів не було.
Аж доки у Біликах не з’явилась газета «Білицький тиждень», а селищним головою не стала Ірина Чорна. Ірина Володимирівна заявляє, що не має до цього видання жодного стосунку і не в праві йому щось наказувати чи до чогось спонукати. Можливо, це й так. Швидше за все, що голос, який нині намагається вказувати всім у Біликах, лунає з того місця, звідки й сморід. За якимось супердивним збігом обставин, тільки-но Ірина Чорна стала селищним головою, «Білицький тиждень» прозрів і стурбувався харчуванням нещасних школярів. Із номера в номер — «Кіщенко», «… діток готують однією кашею із солоним огірком…», «… Чорна наведе порядок…» і так далі, і тому подібне. Саме у зв’язку з цим і довелося припинити співробітництво зі школами. Так, це прикро. Прошу вибачення у директорів навчальних закладів, батьків і дітей. Але нормально працювати вже не давали і не дали б.
Не з того починаєте, Ірино Володимирівно
Синхронна і сезонна активізація Ірини Чорної та «Білицького тижня» у боротьбі «проти» Тетяни Кіщенко та «за» калорійне харчування школярів є явищем зовсім невипадковим.
Адже до того, як ці персонажі з’явились у Біликах, у селищі збудували один дуже цікавий та водночас скандальний об’єкт. Мова йде про свинокомплекс. Біличанам відомо, що депутат Кіщенко, як і ціла група інших селищних обранців, почала активно боротися проти порушень, виявлених у діяльності цього величезного підприємства. Також я вимагала і вимагаю, аби керівники комплексу виконали вимоги законодавства і заплатили до селищного бюджету 17 мільйонів гривень. Ось у зв’язку з цим і почалася, на мою думку, кампанія із дискредитації мене як підприємця. Чомусь ще у серпні та вересні, коли освітяни шукали надавача відповідних послуг, ні Чорній, ні «Білицькому тижню», ні «Сільським традиціям» не було діла до проблем школярів. А тут вони раптово і синхронно «прозріли». До речі, ще один «збіг» вимальовується. «Сільські традиції» раптово розщедрились і вирішили безкоштовно годувати білицьких школярів. І «аж» на п’ять гривень. Це якось співпало в часі з обранням колишньої співробітниці свинокомплексу Ірини Чорної селищним головою. Цікаво, а якби Ірина Володимирівна не перемогла на виборах, її колишнє (а, можливо, й нинішнє) керівництво також згадало б про білицьких школярів? І чи пам’ятатиме воно про дітей у разі, якщо Чорна не буде переобрана на посаду навесні чи восени 2015‑го року?
Але все це — риторичні запитання. А є ж іще цілком реальні цифри. Пропоную всім бажаючим взяти в руки калькулятор або й листочок паперу і ручку та виконати кілька простих математичних дій. У Біликах нині мають право на безкоштовне харчування трішки більше ста школярів. «Сільські традиції» задекларували, що годуватимуть їх на 5 гривень у день. Діти матимуть у раціоні м'ясо, салати тощо. Це добре? Та це просто чудово! Якби не знати, що подібний шляхетний вчинок коштуватиме «Сільським традиціям» близько 80 тисяч гривень на рік. А тепер візьміть і поділіть 17 мільйонів (а саме стільки комплекс не заплатив у селищний бюджет) на 80 тисяч. І виходить, що свинарі мають безкоштовно годувати наших діток 212 років. Якщо, звичайно, у Біликах ще народжуватимуться діти, а Ірину Чорну вибиратимуть селищним головою.
От ця математика все й пояснює. Бізнесмени знають, що зекономлені на податках гроші є їх фактичним прибутком. І маючи 17‑мільйонний прибуток на рівному місці, можна «капнути» на харчування, на дитячий майданчик тощо. Можна «капнути» і на те, аби за допомогою газети та колишньої співробітниці заткнути рота занадто балакучим та непоступливим депутатам. Ви думаєте, що боротьбою з Кіщенко все закінчиться? Та ні, почекайте трішки, ще «Білицький тиждень» та Ірина Чорна згадають і про інших селищних обранців. Аби лише свинкам у «Сільських традиціях» спалося спокійно. Так що, неоголошена війна у Біликах буде продовжуватись.
От тільки це — марна справа. Не з того починає свою роботу на посаді, Ірино Володимирівно. «Заткнути рота» усім неугодним та незадоволеним у будь-якому разі не вдасться. Механізмів тиску на депутатів у селищного голови практично немає. Звичайно, вона може, як та Оля Фреймут, прийти до Кіщенко чи ще до когось у кафе або магазин і влаштувати перевірку. Ми пустимо, ми ж не засекречений об’єкт, як свинокомплекс. Але що це дасть? Лише загостриться конфлікт із людьми, з якими доведеться спільно приймати рішення. Розумієте, Ірино Володимирівно? Вам наступні півроку-рік, а, можливо, й більше доведеться працювати разом із Левонтівцевою, Кіщенко, Бакаєнком, Бажаном. Зрештою, із тисячами біличан, які їх обрали. Якщо Ви, звичайно, збираєтесь трудитись на благо громади, а не на своїх (сподіваюсь, колишніх) босів із свинокомплексу. А боси, вони ж такі: вони все рахують. Доки їм вигідно, то і під час виборів допоможуть, і правильну піар-кампанію організують. А якщо калькулятор «мінус» покаже? Можливо, ще й борги відробляти доведеться. Так що, думайте, Ірино Володимирівно.
