Написати саме таку редакційну статтю надихнули одна подія і одна тенденція. Подія — це поїздка на Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат. Тенденція — зростання громадської активності в українському суспільстві. Конкретніше — поява великої кількості нових формальних або й неформальних громадських організацій. А все це разом якимось дивним чином викликало асоціацію з подіями, котрі сталися в сучасній історії Китаю. Можливо через те, що автору дуже імпонує історія та культура цієї держави. А ще, на мою знову ж суб’єктивну думку, українцям потрібно вчитись саме у китайців, а не в американців чи росіян.
Та про все — по-порядку. Побачене і почуте в Комсомольську, на Полтавському та Ерастівському ГЗК, приємно вразило. І мова йде навіть не про рівень та розмах виробництва. Так, це флагман економіки Полтавської області. Так, підприємства Жеваго сплачують до бюджету майже 2 мільярди прибутків. Так, там їздять вантажівки вартістю по 3–4 мільйони американських доларів і працюють екскаватори, що коштують по 10–12 тих же мільйонів, тих же доларів.
Усе це дійсно вражає. Але все це не головне. Головне — це люди. Адже потужна техніка, інвестиції, бізнесовий успіх з’являються лише там, де є інтелект, професійність, дисципліна. А це — людські якості. Ось цих якостей на підприємствах Жеваго вистачає. Усе працює як один відлагоджений механізм. Усе — це водій автобуса та офіціантка у їдальні, начальники змін та гірничі майстри. Це і директор підприємства Віктор Лотоус, котрий приділив екскурсантам 40 хвилин і відповідав на всі запитання. До речі, це при тому, що керівник перебував у відпустці. А «розпинатись» йому доводилось перед двома десятками провінційних журналістів і сільських громадських діячів. Але розпинався. І корона не злетіла.
Між тим, прямої і чіткої відповіді щодо того, коли ж розпочнеться будівництво Біланівського ГЗК та коли Козельщина перетвориться в місто-сад, на конференції так і не прозвучало. Натомість Віктор Лотоус констатував, що підприємства, якими володіє Костянтин Жеваго, переживають ненайкращі часи. Справа в тому, що на світовому ринку скоротився попит на залізну руду. Водночас, різко зросла конкуренція. І, як наслідок, впали ціни на продукцію жевагівських ГЗК. Тобто, грошей на нові проекти елементарно не вистачає.
Так навіщо ж тоді Жеваго фінансувати схему планування Козельщинського району, навіщо всі оці екскурсії, прес-конференції? Зважуся висловити власне припущення з цього приводу. Жеваго потрібні гроші, потрібні інвестиції. Вони є лише у європейських фінансистів і арабських шейхів. І вони їх дадуть. Але лише під чітко розроблені проекти. У проекти, в яких буде і розвиток соціальної сфери, в яких уже є всі оці схеми, плани та генплани, у тому числі — сформована громадська думка. От вони і формують цю громадську думку щодо Біланівського ГЗК. І це не дивлячись на те, що «телятко», тобто початок будівництва, знаходиться у ембріональному стані. Формують усі: від екскурсовода, який гостям із Козельщини та Кобеляк справжнє шоу влаштував, до Лотоуса, який витрачає свій, думаю, дуже дорогий час. Ось це — вражає. Вражає рівень, із яким «солдати» і «генерали» виконують наказ «маршала Жеваго». Ось там — перемагають, досягають потрібного для себе результату.
З іншого боку, жевагівському проекту протистоїть група так званих громадських діячів. А ще — колишній голова Полтавської ОДА Бугайчук та його однопартійці в Козельщинській РДА. Їх аргументи: щезне вода, загинуть чорноземи, люди вимруть від онкозахворювань. Страшно? Що й говорити. Але ж… Який рівень дискусії пропонують опоненти? За кілька тижнів спілкування із деякими з них довелось почути, що рівень онкозахворювань у Комсомольську вп’ятеро перевищує середній по області, що є висновком якогось інституту про шкідливість ГЗК. Але при цьому противники будівництва не наводять жодного факту, який можна перевірити, не демонструють жодного документу, не посилаються на жодну конкретну статтю конкретного законопроекту. Натомість, гуртом влаштовують скандал на сесії райради аж до кидання стільцями у людей. Це рівень? Це більше схоже на градус. Точніше, на підвищення градусу напруги.
Щось схоже нині відбувається в Нових Санжарах, Біликах, інших населених пунктах. Громадські діячі різко активізуються. З одного боку — це добре. Громадськість повинна відстоювати свої інтереси, аби весь шмат соціального пирога не дістався бізнесу чи державі. Це — нормально і навіть прекрасно. Так створюється система противаг.
Але вже вималювалась величезна проблема. Вона полягає у тому, що громадські активісти, діячі, правозахисники (чи як там ще називають себе ці люди) починають різко підвищувати градус напруги, ігноруючи при цьому рівень дискусії.
Усе це схоже на те, що робили в 60‑х роках минулого століття китайські хунвейбіни, тобто, студентська молодь, разом із цзаофанями, тобто молоддю робітничою. Із тяжкої руки Мао Цзедуна вони вирішили влаштувати в Китаї таку собі «культурну революцію». Від навчання їх звільнили, відправивши на величезні канікули. І оця дуже енергійна, але не надто освічена молодь кинулась руйнувати пам’ятники і храми, бити, а й то й убивати викладачів та вчених. Особливо дісталось буддистам та їх пам’ятникам. Воно й зрозуміло: революціонери із прихильників вчення Будди, прямо скажемо, поганенькі. Вони ж нікуди не поспішають. Їм про революцію, а вони — про сансару та нірвану. Тут потрібно швиденько у світле майбутнє, а вони «не встигнемо зараз, то в майбутньому житті, можливо, пощастить». От і «лупашили» їх хунвейбіни. І теж особливо не переймались рівнем дискусії, документами та висновками професійних експертів. Що, мовляв, ще там з ними балакати, «дацзибао» прочитали і — в морду їм, в морду. До речі, знаєте, як закінчили хунвейбіни? Після того, як вони отак по Китаю «гацаперили», їх за наказом Мао Цзедуна розстріляли. Або вислали працювати на сільські свиноферми.
Не знаю, чи є свої «маоцзедуни» у новосанжарських, козельщинських чи білицьких активістів. Але вони ризикують закінчити свою бурхливу діяльність точно так, як хунвейбіни. Звичайно ж, без розстрілів та каторжних робіт на свинофермах. Але — на задвірках історії. Це — у разі, якщо остаточно зроблять свій вибір на користь «градусів напруги», ігноруючи «рівні дискусії».
І давайте «без образ», шановні громадські діячі. Ніхто не збирається говорити і писати, що ваша діяльність не потрібна і безглузда. Її мета — правильна. Потрібно примушувати представників великого бізнесу ділитися благами з іншою частиною населення. Причому цей розподіл має відбуватися не лише у вигляді податкових відрахувань. Нехай і прийняття схем, і планування районів фінансують, і дітей у школах безкоштовно годують. І так далі, і тому подібне. Але робитимуть це вони лише тоді, коли тиск на них буде дійсно сильним, а аргументи — серйозними. Кидати стільці і розказувати, що десь хтось і колись помер — дуже просто. Але не дуже продуктивно. Так що, шановні громадські активісти, будь ласка, підвищуйте рівень дискусії. І тоді вам буде щастя.
А Китай таки став супердержавою із економікою рівною США. Але це відбулося вже після Мао Цзедуна і хунвейбінів. Спочатку китайці шили пуховики, потім — кросівки. Зараз складають «айфони» та автомобілі. Можливо, й українцям так спробувати?
