Для того, щоб одружитися, наречений приїхав із військової частини. А через дві доби він мав відправитись у зону АТО.
Із майбутнім подружжям ми познайомилися біля входу в адмінприміщення. Молоді люди представились Віктором та Іриною. На руках дівчина тримає дитину. Наречені розповідають, що це їх син Андрій, якому зараз п’ять місяців.
— Я проживаю в селі Озера, — говорить Ірина, — Вітя родом із Дніпропетровська. А познайомились ми у соціальних мережах. Деякий час переписувались, потім зустрілись і дуже сподобались один одному. Ми планували зіграти гучне весілля в Дніпропетровську, та нам цього не вдалося зробити через погіршення стану мого здоров’я. А так як нашого синочка звати Андрій, ми й вирішили одружитися сьогодні, в день Андрія Первозванного.
— Три місяці тому мене мобілізували, — продовжує розповідь нареченої Віктор. — Після учебки я попав у АТО. Потом пройшла ротація і нас повернули в Дніпропетровську область. А сьогодні-завтра мене знову відправлять у «гарячу» точку. Розписатися раніше у нас просто не було можливості. Тож ми й рішили зробити це в день християнського свята. Будемо сподіватись, що Андрій Первозванний стане захисником для нашої родини.
Ірина пояснює, що церемонія одруження пройде за спрощеним сценарієм:
— Справа в тому, що Вітя приїхав додому тільки вчора ввечері. Йому звільнення на сутки дали. А я консультувалася з начальником ЗАГСу Іриною Бутко з приводу нашої ситуації. Ірина Андріївна пояснила, що в нашому випадку можна розписатись за спрощеним варіантом. Ми нікого не запрошували сьогодні. З нами приїхали моя мама і наш синок. А коли закінчаться воєнні дії, ми обов’язково влаштуємо гучний банкет, куди запросимо всю родину і друзів.
Мама нареченої розповіла, що донька, побачивши повістку, не відпускала Вітю боронити кордони держави:
— Вона нарікала, що Віктор залишить її з маленьким сином, що вона буде постійно хвилюватися за свого коханого. А він пояснив, що не може дивитися, як нашу країну розділяють на шматки, і що не буде ховатися. Я підтримала його рішення. Тепер виховуємо маленького Андрія в Озерах, доки Вітя перебуває на службі.
Жінки зазначають, що забезпечували Віктора необхідною амуніцією всією родиною:
— Держава тільки форму видала, а спальний мішок, бронежилет і радіостанцію ми за свої кошти купували. Подаровані на весілля гроші витратимо на тактичні окуляри й інші необхідні для військового речі. Головне, щоб наверху швидше домовились і наші хлопці цілі й неушкоджені повернулися до своїх родин.
Віктор додає, що волонтерів із Кобеляцького району добре знають і в Донецькій, і в Луганській областях. Солдати дякують та передають свої вітання всім жителям району, які підтримують військових:
— Тільки завдяки підтримці небайдужих людей наша армія стала на ноги. Ми не відступимо. Спочатку виженемо ворога зі сходу, далі підемо Путіна провідаємо, а потім у державі лад наведемо.
У цей час Ірина Бутко запрошує майбутнє подружжя до весільної зали, де наречені обмінюються обручками і засвідчують підписами факт створення нової сім’ю. І за всім цим процесом, розмістившись на руках у бабусі, спостерігає маленький Андрій.
А після церемонії новостворена сім’я Осьмінків жартує:
— Це так незвично, що дитина перебуває на весіллі своїх батьків. Зате, коли Андрій передивлятиметься весільні фото, то не запитуватиме, де в цей момент був він.
