У Нових Санжарах 18‑го січня відбулася акція пам’яті та єднання. Близько п’ятдесяти новосанжарців недільного вечора зібралися у центрі селища, щоб запалити свічки та спільно помолитися за усіх загиблих у війні на Сході.
Нагадаємо, що акція «Я — Волноваха» розпочалася в Україні після розстрілу «Градами» сепаратистів пасажирського автобуса на блокпосту біля однойменного містечка. Ця акція за формою повторювала аналогічну «Я — Шарлі», проведену нещодавно у Франції. Тоді мільйони французів вийшли на вулиці своїх міст, протестуючи проти ісламських терористів, які розстріляли колектив сатиристичного паризького журналу.
В Україні не всі до пропозиції провести подібну акцію поставилися однозначно. Багато хто зауважував: «Ми не виходили на вулиці, коли збивали вертольоти із нашими військовими, коли у Іловайську гинули десятки, сотні наших вояків. А тепер після Волновахи чомусь усі мають вийти. Чи це просто слідування французам? Так у них немає війни. І щодня не гинуть люди». Загалом аргументи правильні. Проте є ще інша сторона медалі.
Так, щодня війна на Сході забирає життя наших солдатів. І майже щодня від обстрілів сепаратистів гинуть мирні жителі. Проте це не означає, що українці, які живуть на неокупованих територіях, повинні звикати до постійних смертей. Це не означає, що трагедія кожного обірваного життя має переходити у суху статистику. Звичайно, ніхто не може ставити на уявні ваги і визначати, яка трагедія є більшою для українського народу: збитий вертоліт із десантниками, підбитий і згорілий транспортний літак чи розстріляний автобус. Убивство людей в автобусі під Волновахою найбільше жахає тим, що пасажирами були звичайні, мирні люди. Такі, як ми з вами. Вони не мали при собі зброї, вони не їхали на війну. І життя кожного з них обірвалося у одну секунду лише через те, що комусь із польових командирів Новоросії закортіло розрядити чергову порцію люб’язно привезених із Росії «Градів».
Акція «Я — Волноваха» мала на меті не лише віддати данину пам’яті загиблим, але і продемонструвати, що Україна дійсно єдина у цьому спільному горі. Що українці на Заході, у Центрі, на Півдні разом із мешканцями Сходу переживають біль кожного втраченого життя. Інакше навіщо тоді всі ці розмови про єдину країну, про «Схід і Захід разом»? Тому така акція мала відбутися. І вона відбулася. Надзвичайно масово вона пройшла у звільнених містах Сходу — Слов’янську і Краматорську. Ті, хто пережив жахи Новоросії, тепер більше цінують незалежність та свободу.
Не сказати, що у Нових Санжарах акція вийшла аж такою масовою. Можливо, організатори не зовсім вгадали із часом її проведення. Адже, якщо у більшості міст України марші проходили вдень, то у Нових Санжарах початок заходу запланували на 18:00. На цей час біля майбутнього пам’ятника Небесній Сотні збираються близько п’ятдесяти мешканців селища. Спочатку організатори акції трохи жалкують, що так мало новосанжарців приєдналося до неї. Але все пізнається у порівнянні. І нескладні математичні підрахунки доводять, що Нові Санжари цього дня були активнішими за… Львів! Так-так! У Нових Санжарах на акцію вийшли 50 мешканців селища, тобто кожен сто шістдесятий житель, а у Львові жертв Волновахи вшанували 1000 містян, тобто кожен семисотий мешканець.
Кілька чоловік приносять із собою українські прапори. Дехто — роздруковані листки із написом «#Я Волноваха#». А спереду гурту двоє учасників заходу тримають великий плакат із написом «Я — Волноваха. Я — Нові Санжари. Я — Україна». Саме про зв’язок між селищем на Полтавщині та містом на Донеччині говорять на початку акції.
— Ми, мабуть, ніколи не почули б про містечко Волноваха, якби не ця страшна війна. Своїм виходом на сьогоднішню акцію ми маємо довести, що для нас усіх Україна — єдина і неподільна. Що кожне містечко Сходу і Криму — це наша земля. Що кожна смерть мирного жителя на Сході — це і наш біль також, — говорить у своєму виступі один із організаторів акції. — Також ми маємо схилитися у пошані перед нашими воїнами, які своїми життями захищають нас із вами. І якби наші бійці сьогодні не прикривали собою Україну, то снаряди падали б і на Полтавщині, і у нас, в Нових Санжарах…
Після короткої промови новосанжарці запалюють десятки свічок і приєднуються до спільної молитви, до якої їх запрошують священики Іван Орловський та Дарій Харьо. Вони проводять панахиду за розстріляними героями Майдану, загиблими воїнами українського війська та убитими «Градами» і мінометами мирними жителями міст Сходу.
У своєму зверненні до вірян отець Іван бажає їм миру. Але, зауважує, не того миру, який приходить через приниження, через підкорення іншій державі. А миру, який настає у вільній незалежній країні. Того миру, заради якого і помирають сьогодні на Сході кращі сини українського народу.
Завершують акцію спільним виконанням Гімну і традиційними гаслами, серед яких — «Україна — понад усе!»
