Нещодавно вихованці Кобеляцької школи-інтернату повернулися з подорожі до Сполучених Штатів Америки.
По приїзду в Кобеляки ми зустрілися із ними, аби дізнатися про всі подробиці поїздки. Заступник директора з навчальної роботи Іван Даценко, який і супроводжував групу вихованців інтернату, розповів, що близько двох років тому до оздоровчого табору, що розташований під Полтавою, приїжджала група волонтерів із Америки, які працюють у волонтерській групі «Light of Gospel». Ця група вже протягом тривалого часу допомагає українським дітям-сиротам. У таборі вони познайомилися з вихованцями Кобеляцької школи-інтернату. Через деякий час волонтери запросили їх до себе в гості, направивши офіційного листа до керівництва навчального закладу. Посередником у цьому процесі виступив український благодійний фонд «У колі друзів». Вони забезпечили кобеляцьку групу перекладачем та взяли на себе всі організаційні проблеми.
І от п’ятеро дітей-сиріт на чолі з Іваном Даценком та перекладачем вирушили у подорож до США, у штат Мічиган, міста Гранд-Рапідс та Холанд. Усі витрати, пов’язані з подорожжю, у тому числі на проїзні документи, транспорт, харчування та інше, американська сторона взяла на себе. Навіть переїзд із Кобеляк до Києва. Іван Даценко говорить, що Америку вихованці школи-інтернату відвідали вперше. Проте закордоном, зокрема, в Італії та Франції, деякі учні вже бували.
Далі самі ж діти розповідають, що в Америці вони пробули з 7-го по 21-ше січня. Дорога в одну сторону у них зайняла дві доби. Сам переліт над Атлантичним океаном тривав близько дванадцяти годин.
— Та летіти нам було не страшно, — кажуть вони. — А, навпаки, дуже цікаво. — У Америці нас зустріли і кожного розселили по родинам. У деяких американців були власні діти. У когось їх не було.
Цікавимось, чи виникали складнощі у спілкуванні, адже ніхто з дітей англійською мовою досконало не володіє.
— Нас виручили сучасні технології, — розповідає Владислав Сющук. — Зараз на кожному смартфоні чи ноутбуці можна встановити спеціальну програму, яка перекладає розмову. Говориш українською, а смартфон видає англійською. Або навпаки. Так і спілкувались весь цей час. Зате зараз у всіх нас є мета вивчити англійську. Бо хочемо повернутися туди ще раз.
Далі ми цікавимося враженнями від поїздки. Лоріна Овдієнко розповідає, що її найбільше вразило доброзичливе ставлення американців.
— Вони дуже приязні та виховані, — каже дівчина. — Уявляєте, ці люди вибачаються з будь-якого приводу. Навіть якщо ненароком зачепили тебе в супермаркеті. В Україні все далеко не так.
— Ще одна відмінність від українців: вони не заморочуються з приводу свого зовнішнього вигляду, — каже Владислав, — а носять такий одяг, у якому їм зручно ходити. Ззовні і не скажеш: заможна перед тобою людина стоїть, чи ні. Та всі їздять на дорогих автомобілях. Нам розповіли, що той, кому виповнилось 16 років, має власне авто. І для американців — це не розкіш, а лише засіб пересування. Пішки там ніхто не ходить. Ще вони дуже працьовиті. О 6-ій ранку, коли ми прокидалися, усі вже були на роботі. А поверталися з неї лише ввечері, після 18-ої години.
Також кобеляцьких дітей вразила американська кухня.
— Для нас вони намагалися готувати більш звичну нам їжу, — каже Артур Шевченко. — Та ми побачили, що вони не звикли морочити собі голову з приготуванням страв. Хот-доги, кока-кола, чіпси — це в раціоні більшості американців.
Наші дівчата, у свою чергу, дивували американців українськими національними стравами.
— Ми вчили американців ліпити вареники з вишнями та картоплею, — каже Лоріна Овдієнко. — І родини, у яких нам довелося жили, були просто в захваті. Бо їли подібні страви вперше.
А Івана Даценка вони попрохали навчити, як готується салат «Олів’є», бо раніше пробували його в Україні.
— На жаль, з інгредієнтами для салату в Америці складно, — каже Іван. — Лікарської ковбаси там, звісно ж, немає. Із майонезом та консервованим горошком також були проблеми. Та й картопля в Америці якась не така, як в Україні. Розсипається, як тільки звариш. Та приготувавши 10‑літрову миску салату, вони розмели його вмить.
Кобеляцьку делегацію в Америці чекала дуже насичена та цікава програма. Вони відвідали багато музеїв, аквапарків, побували на матчі з баскетболу, на ковзанці. Не менше захоплення у них викликала екскурсія до Чикаго.
— Там просто незабутньо, — кажуть діти. — Велика кількість людей, усе світиться вогнями. Відчувалася атмосфера свята.
Перед тим, як повертатись додому, вихованців школи-інтернату їхні нові родини повели до магазинів за сувенірами та подарунками.
— Вони придбали нашим дітям і одяг, і взуття, і косметику для дівчат, і різноманітні сувеніри, — каже Іван Даценко. — Усі ці покупки у нас не поміщалися в сумках, із якими ми приїхали.
Насамкінець цікавимось, чи хотіли б діти ще раз побувати в Америці.
— Дуже! — практично в один голос сказали учні. — І нас уже запросили. Тільки не знаємо, коли це відбудеться. А ми, у свою чергу, запросили наших нових друзів в Україну. І вони прислали по інтернету листа, що збираються приїхати через кілька місяців.
