У четвер в Кобеляцькій райдержадміністрації відбулася зустріч керівників району та аграріїв із заступником генерального директора агропромхолдинга «Астарта-Київ» Петром Рибіним. Основне питання — подальша доля Білицького цукрового заводу.
Відкрив зустріч голова районної ради Василь Мирошнеченко. Василь Іванович повідомив, що на прохання активу району прибув Петро Рибін, який має роз'яснити ситуацію навколо цукрового заводу:
— На сьогоднішній день це питання піднято на обласному рівні, відбулася розмова з міністром агропромислового розвитку. Нам хотілося б дізнатись про подальші перспективи, долю підприємства та коли воно відновить свою роботу?
Заступник гендиректора агропромхолдинга «Астарта-Київ» визнав, що у 2015‑му завод працювати не буде:
— Це — рішення ради директорів компанії. Перша причина полягає в тому, що на сьогоднішній день ми виробили 2 мільйони 100 тисяч тонн цукру при потребі країни у 1,5 мільйона. Тож вирішено в цьому році на 20 відсотків скоротити його виробництво. Тобто, квота — 1, 780 мільйона, а ми виробили на 60 тисяч тонн більше. Цей цукор ми «мертвим» капіталом складаємо на два роки. Це значні втрачені кошти, які не повернеш. Оскільки для переробки 400 тисяч тонн буряка необхідна сума 400 мільйонів гривень. Такі позики банки сьогодні не дають, а робити гроші з повітря ми не навчились.
Петро Михайлович пояснив, чому призупиняють роботу саме Білицького заводу:
— Три роки поспіль у Кобеляцькому районі спостерігається засуха, урожай буряка досить низький. Згідно підсумків 2014‑го, білицький цукор став для компанії найдорожчим. Ризикувати ще один сезон ми не можемо. Тому коли розглядалися перспективи на наступний рік, економічні показники були не на користь Кобеляк. Сьогодні ми робимо все можливе, щоб зберегти колектив заводу. Сподіваємось, що далі ринок цукру стабілізується й завдяки таким рішенням нам та іншим виробникам удасться ввійти в квоту. Маємо надію, що буде вирішена ситуація на сході. Наприклад, Крим і східні області України в рік споживали близько 300 тисяч тонн цукру. Відтепер колишня автономна республіка приєднана до Росії, тож при ввозі слід сплатити податок у сумі 270 євро. Та ми не звільняємо працівників. Протягом року на підприємстві проводитимуться ремонтні роботи, які завершаться у 2016‑му. Ми консервуємо завод на один рік. Хоча і в 2016‑му все залежатиме від політичної й економічної ситуації в країні.
Далі Петро Рибін підрахував, що при реалізації тонни цукру холдинг втрачає 100 доларів на одній тонні:
— Якщо із зерновими ситуація більш-менш стабільна, ми продовжуємо експортний продаж, то цукрова і молочні галузі розраховані тільки на внутрішній ринок. І хоча вартість цих продуктів дещо зросла, та вони залишаються в продажу за нижчою ціною, ніж їх реальна собівартість. Після розмови з вами я зустрічаюся із працівниками заводу. Будемо вирішувати, як зберегти за ними робочі місця. Плануємо, що частина біличан працюватимуть змінами на заводах у Глобино, Яреськах або Оржиці. Інші залишаться ремонтувати місцевий. Ми прийматимемо з Центру зайнятості людей. Але обіцяти роботу п'ятистам чоловікам я не можу. Та все ж намагатимемось це зробити. Сьогодні 119 чоловік працюють у Біликах. Так, вони отримуватимуть меншу зарплату, бо їм не нараховуватимуться премії.
Виконуючий обов'язки голови РДА Павло Мудрак поцікавився, чи запрацює завод у 2016‑му, якщо прогнозуватиметься посуха.
— Ми реалізуємо за цей рік цукор, який знаходиться на складах, і нам у будь-якому випадку буде вигідно його виробляти, — сказав Петро Михайлович. — Буде стабільна ситуація в країні, завод працюватиме ще не одне десятиліття. До того ж ми — цукрова компанія і не хочемо змінювати свій профіль.
Наступною до виступаючого звернулась Лідія Чернига, жителька Біликів. Вона розповіла, що наразі з'явилась можливість за кошти Кіотського протоколу побудувати в селищі завод, який вироблятиме біопаливо:
— Чи можливий варіант залучення ваших спеціалістів при розробці варіантів будівництва і чи купуватиме цукровий завод у нас це паливо?
Петро Рибін відповів, що з роботою біопаливних підприємств він знайомий:
— Такий переробний завод ми відкрили у Глобино. Коли він окупиться — невідомо. Та ми готові користуватися вашим паливом, якщо воно буде дешевшим за природний газ. Також без проблем зможемо реалізовувати вам жом. Сьогодні одну тонну ми відпускає за одну гривню.
Присутні нагадали, що Китай готовий закупляти український цукор. На що заступник гендиректора зауважив, що їхня ціна — 350 доларів:
— Тобто, 8 гривень. А ми для його виробництва витратили цю суму. З підняттям ціни на газ цих коштів буде дуже замало. Узагалі, заводи виробляють цукор різної якості. Білицький — другої категорії, Жданівський і Яреськівський — вищої. Перший проходить для українського ринку та, наприклад, Киргизії. А такі виробники як «Кока-Кола» хочуть біліший цукор. Ми реконструювали два заводи і відправляємо в Грузію і Азербайджан чистіший продукт. Та цих потужностей нам вистачає.
Щодо хвилювання керівників району про наповнення бюджету за рахунок Білицького цукрового заводу, Петро Михайлович дав зрозуміти, що сплачені ними податки йшли в столицю:
— Ми щорічно платили величезні суми, але вони не потрапляли в районну раду. Після реформ гроші будуть залишатися в громади і ви самі вирішуватимете, куди їх направити. Крім того, ми не припиняємо сплачувати орендну плату і прибуткові податки.
А директор агрофірми «Добробут» Олександр Коваленко додав, що місцевим керівникам необхідно виводити з тіні непорядних фермерів, які скривають від держави свої реальні прибутки та не оформлюють на роботу людей.
Володимир Білоусько, голова асоціації фермерів району, запитав, чому коли фермери Кобеляччини зібрали на потреби АТО по 80 гривень із гектара, цього не зробив «Добробут»?
Олександр Коваленко зазначив, що агрофірма перерахувала більше мільйона коштів:
— Ми надаємо цільову допомогу. Закупляєм і передаєм необхідні речі для солдатів. 40 чоловік, які призвані з «Добробута», повністю нами укомплектовані. На прохання голови районної ради ми придбали берці. При цьому витратили на них 100 тисяч гривень. Хочу також роз'яснити ситуацію з автомобілями, які були виділені для армії. Приїздить воєнком і говорить, що йому потрібні МАЗи. На цукровому заводі було п'ять таких автомобілів 90‑х років випуску. Пояснюю, що їх треба два тижні ремонтувати. Свідки цієї розмови були. Доки я відкликав із відпусток хлопців, як знову з'явився воєнком. Забрав МАЗа. Полковник не прийняв його, сказавши, що це — металобрухт. Воєнком бачив, що брав? Які претензії. Та, щоб ви знали, у «Добробута» є мобілізаційне замовлення, за яким воєнком не має права брати в мене ні людей, ні техніку. Згідно замовлення, на випадок війни агрофірма повинна наддати 5 тисяч тонн цукру, 12 тисяч тонн пшениці та 2,5 тисячі тонн олії. Ми передали чотири автомобілі на АТО: три КамАЗи «колгоспники» і один ГАЗ-66. Та їм потрібні бортові автомобілі. А забираючи в нас цю техніку і людей, військові не дають нам змоги нормально працювати. Та ще й виконати мобілізаційне замовлення.
На завершення Петро Рибін висловив сподівання, що невдовзі ситуації в країні стабілізується і підприємство відновить свою нормальну роботу.
