У період бурхливого розвитку науково‑технічного прогресу у всіх сферах діяльності відбуваються кардинальні зміни. Але жоден прогрес, жодна навіть найдосконаліша машина чи механізм не звільняють людину від обов’язку бути людиною.
Живу я в Кобеляках, не надто далеко від підприємства, яке нині має назву «Кобеляцький район газового господарства». Люди звично називають його то «горгаз», то газова служба. Та, зрештою, назва — це не головне. Головне — значення роботи цього підприємства в життєдіяльності району та кількість людей, які його відвідують. А оскільки ми, у основному, обігріваємо свої оселі природним газом, то й спілкуватися із газовиками доводиться частенько. Знаю це не лише тому, що живу по сусідству. Самому теж доводилось ходити в цю службу. І враження від цього не завжди приємні.
Щоб не бути голослівним, наведу приклад із власного життя. Наприкінці жовтня 2014-го року мені від газовиків надійшло повідомлення про наявність боргу за спожитий газ у сумі 65 гривень. Повідомлення приніс контролер. Спочатку вирішив вияснити ситуацію по телефону. Але то виявилося марною справою, слухавку ніхто не взяв. Тоді пішов до газовиків особисто. Голос із віконця безапеляційно підтвердив, що борг у мене таки є. Хоча я мав з приводу цього сумніви. Той же голос сказав, що я завинив газовикам вже не 65, а 55 гривень. І почав вимагати для звірки всі абонентські книжечки за три роки. А вони в мене таки є. Дав книжечки, чекаю. Через півгодини їх мені таки повернули, а сума боргу зменшилась до 14 гривень 70 копійок. Звідки з’явилась вже ця заборгованість — ніхто не повідомив. Сперечатись чи дискутувати далі я вже не мав ні сил, ні бажання. Тому, підкорившись долі, «газовому» комп’ютеру і голосу з віконця, пішов собі додому. Але епопея на цьому не завершилась.
23 лютого 2015-го року мені знову принесли папірця із повідомленням про борг. Цього разу сума становила 246 гривень. Знову йду до газовиків. Голос із віконця, цього разу досить приязний, повідомляє, що боргу таки немає, натомість є переплата 150 гривень. Отакої! Якийсь маг чи факір за день борг перетворив у переплату! Мені пояснюють, що борг був станом на 1 січня 2015 року. А 5 січня я заплатив за грудень і цим погасив заборгованість. І нібито все нормально і приводів для хвилювання немає. Але залишається чимало запитань. Чому «газовий» комп’ютер помітив борг аж через два місяці і після двох здійснених оплат? Чому перш, аніж слати повідомлення, не подивитись у все той же комп’ютер і, вибачте за вираз, не морочити мені голову? Тим більше, що ось такі проблеми та непорозуміння у стосунках газовиків і споживачів їх послуг виникають регулярно. Про це можуть розповісти десятки, якщо не сотні і не тисячі жителів Кобеляцького району.
Звичайно, помилятися можуть всі, і самі споживачі в тому числі. Не помиляється лише той, хто нічого не рахує. Але мене й інших людей глибоко обурює оте безапеляційне посилання на комп’ютер. Мовляв, то він у всьому винен. Е ні, шановні, дозвольте не погодитись. Комп’ютер — це лише машина, нехай і дуже досконала. Він здійснює якісь дії, у тому числі і рахує. Тобто, в цьому випадку він виконує функцію калькулятора чи банальної рахівниці. І ця машина не може бути гарантом достовірності всіх даних. Їх у нього живі люди вводять. Газовики кажуть, що у них комп’ютерна програма недосконала. Але чиї це проблеми? Бабуся із Кунівки вам, шановні, буде програму вдосконалювати? Чи хто? Ми вам заплатили за спожитий газ та за його транспортування, а ви, будьте такі ласкаві, за наші гроші розробіть і встановіть таке забезпечення, щоб нам нерви не псувало.
Є ще один важливий нюанс. Комп’ютер — це прилад із величезною ємністю роздільної і довготривалої пам’яті. Він може за долі секунди порахувати те, на що в людини піде місяць. Кажуть, що ця «залізяка» може навіть думати. Але ж… Вона може й розумна, але «залізяка». У неї немає душевних якостей. Комп’ютер не може бути доброзичливим, милосердним, ввічливим. Це — суто людські якості. Але схоже на те, що люди, які працюють у службах, таких як газова, самі стають схожі на машинки. Такий собі синдром «залізяки» підхоплюють. То, може, варто і в Україні, як у Японії, зобов’язати весь обслуговуючий персонал при спілкуванні з людьми посміхатися і бути люб’язними.
Крім того, практика як єдиний критерій істини свідчить, що далеко не всі проблеми у спілкуванні з газовиками виникають через недосконалість комп’ютерних програм. От, скажімо, приносять їх контролери повідомлення про заборгованість. Його ж інакше як папірець і не назвеш. Там ні підпису, ні печаті, ні штампа немає. Невже підприємство вважає той папірець повноцінним документом? Але ж зараз будь-хто може на своїй оргтехніці отакі «документи» надрукувати.
Йдемо далі. Чому в отих папірцях, які газовики вважають документами, зазначають лише суму боргу? Чому там не вказують дати платежів, показники лічильника, іншу важливу інформацію? Це, до речі, могло б стати своєрідним актом звірки, звичайно, при наявності підпису відповідальної особи, реєстраційного номера та інших обов’язкових для повноцінного документа атрибутів. Скажете, це важко? При наявності комп’ютера — ні. Його ж придумали не лише для того, щоб рахівницю замінити чи пасьянс розкладати.
Так що непотрібно на чужу комп’ютерну «голову» власні проблеми і недопрацювання перекладати. Ми ж люди і лише ми можемо все вирішити. Якщо, звичайно, вилікуємось від синдрому «залізяки».
