Спочатку — випадок із реального життя… На ринку гукає чоловік і каже: «Пане кореспондент, напишіть, будь ласка, про позонні лічильники електроенергії. А то думаю собі ставити, а не знаю, які дозволи потрібні і скільки все це коштуватиме. А ще напишіть, до кого нам краще приєднуватись. Я живу у Свічкаревому. Ми собі із сусідами думаємо, що краще до Кобеляк приєднуватись, бо там все є, а нас звуть до Бутенок. Вони то ближче, але ж це не Кобеляки». Чоловік торгує на кобеляцькому ринку саджанцями. Але, як бачте, активно цікавиться питаннями раціонального використання енергії та майбутньої адміністративно-територіальної реформи. Про позонні лічильники ми напишемо. А зараз — трішки про майбутню реформу, точніше, про Закон України «Про добровільне об’єднання громад». Читаючи газету, ви вже помітили, що цій темі присвячені одразу кілька публікацій. У Біликах і Кобеляках реформу вже почали. Бутенки (про що ми ще писатимемо) теж прагнуть створити свою громаду. Озера і Дашківка, як потенційні учасники процесу, мовчать. А Кобеляцька районна рада виступила зі зверненням до влади вищого рівня, у якому прохає зберегти Кобеляцький район як адміністративно-територіальну одиницю.
Між тим, більшість людей просто не розуміють, що відбувається, що за громади? Чому зникне район? Що в цьому поганого чи хорошого? Тим більше, що частенько зацікавлені особи просто брешуть людям, заявляючи: «От не стане району, будете в Кременчук за довідками їздити». Звичайно, остання теза є відвертою нахабною брехнею. Та все ж, що відбувається і чому в коридорах районної влади такий ґвалт учинився? Про це детально в одній редакційній не напишеш. Тому для початку — кілька речень про головне.
Згідно із задумом української влади, на території сучасного Кобеляцького району мають виникнути чотири нових громади із центрами у Кобеляках, Біликах, Дашківці і Озерах. Ну й, можливо (і бажано), ще й у Бутенках. Що це за громади? Теоретично — це чотири повноцінних «райончики» із владою, Пенсійним фондом, соціальним захистом, банком, міліцією, податковою, швидкою допомогою та пожежною. Тобто, усе те, що є в Кобеляках, має бути, скажімо, й в Озерах, щоб жителі Григоро-Бригадирівки чи Солошиного не їхали за елементарними послугами в Кобеляки. Це погано? Це — добре. На створення всіх цих інституцій має дати гроші Кабмін та Європа.
Які ризики? Перший і головний — держава обдурить і не дасть грошей. Крім того, у селах може не вистачити ні спеціалістів, ні навіть приміщень.
Чому ж такий ґвалт? І чому районна рада — за збереження району? У чому різниця між кількома громадами і однією? І головне — про що не говорять противники і прихильники реформи?
Усі вони «делікатно» замовчують один цікавий і важливий нюанс. А саме: після втілення в життя згаданого закону і реформи кардинально змінюються центри прийняття рішень. Починається «битва» за те, хто розпоряджатиметься грошима і землею за межами населених пунктів. Уявіть, у Кобеляцькому районі залишається одна громада, а Ви — її керівник. Оце лафа! І зовсім інша справа, коли в районі чотири громади. Ресурсу, яким розпоряджатиметесь, стає вчетверо менше. От саме через це і ґвалт у районі учинився. Вони, ті, хто хочуть влади, про це вголос не скажуть. Але ж відомо: чим більше «високих слів», тим більше свого власного корисливого інтересу.
