Український фільм про злочини НКВС у часи правління Сталіна прийшли подивитися… 13 глядачів.
От ми говоримо про війну. Війна на Сході — з окупантами. Війна всередині країни — з корупціонерами і відвертими бандитами. Але є ж іще одна війна — у інформаційному полі. Війна за звільнення свідомості людей від радянських стереотипів. Війна за творення українського культурного простору. У цій війні ми поки що програємо і на державному, і на низовому рівні.
Ще влітку громадські активісти намагалися започаткувати у Нових Санжарах традицію демонструвати українські фільми під відкритим небом. Просто у парку Перемоги перед сценою ставили великий екран і за допомогою проектора демонстрували фільми, які, зазвичай, не показують по телевізору: «Нескорений», «Залізна сотня», «Вишневі ночі». Варто зауважити, що ті кіносеанси не збирали великої кількості глядачів: двадцять, максимум — тридцять чоловік.
Потім покази українських фільмів на деякий час призупинили. Минулого тижня активісти «Свободи» спробували відновити традицію кінопоказів. У центрі культури їм дозволили використати для цієї мети проектор та екран, а директор бібліотеки не заперечувала проти демонстрації фільму в читальному залі. Новими Санжарами заздалегідь розклеїли афіші, новину про показ розповсюдили у соціальних мережах. У результаті подивитись фільм прийшли… аж 13 глядачів. Переважно, активісти «Свободи», молодіжної організації «Сокіл» і, звичайно, самі бібліотекарі.
Перед початком фільму голова новосанжарської районної організації «Свободи» Роза Туманова зауважила, що відновлення показів українських фільмів на історичну тематику — це спроба відкрити завісу над тими сторінками історії нашої держави, які були приховані від звичайних українців. Що стосується фільму, який мали показати того дня, то він охоплював період 30‑х років: сталінського терору та боротьби із «ворогами народу». Детальніше про цей час розповіла бібліотекар Тамара Паттієва. Вона нагадала, що під час чисток, які проводив НКВС, були знищені сотні, тисячі представників інтелігенції: письменники, академіки, науковці.
— Важко уявити, якою була б наша література, якби не сотні розстріляних талановитих письменників, провиною яких було лише те, що вони були українцями і хотіли писати рідною мовою!
Фільм, який показували цього дня, називався «Весілля зі смертю». І розповідав про життя і «роботу» молодого офіцера НКВС, який керував розстрілами так званих «ворогів народу». Згідно інструкції, такі розстріли мали відбуватися таємно. Кожен свідок, який випадково бачив «роботу» чекістів, мав також бути ліквідованим. Апогеєм фільму стає сцена, у якій на місце розстрілу «зрадників батьківщини» десь у лісі випадково заїжджає сільське весілля… Офіцер довго бореться з собою, але так і не може віддати наказу про розстріл цих свідків. Тоді відповідальність на себе бере старшина енкаведистів. І ні в чому не винних людей розстрілюють. Закінчується фільм сценою, у якій колись молодий офіцер уже дослужився до високого чину. І тепер сам наставляє юного чекіста: «Розстрілювати людей важко. Дуже важко. Але потім звикаєш і це починає подобатися…»
Так от, про війну за інформаційний поле і формування українського культурного простору. Навряд чи такий фільм завтра покажуть по Інтеру, ICTV чи 1+1. Більше шансів, що ви побачите там черговий російський серіал про доблесних московських міліціонерів (добре, якщо не чекістів) або героїчну російську армію, яка воює із ким? Правильно, з американцями. А де у цьому всьому українська історія? Де у всьому цьому ті герої, на подвигах яких нам слід виховувати нове покоління українців?
Можливо, нещодавно створене Міністерство інформаційної політики невдовзі усуне цю прогалину. І на українських каналах з’являться не лише шоу на кшталт Шустера або розважалки типу «Давай одружимось», але й вартісні українські фільми. А поки що вперті свободівці будуть воювати за культурний простір, не чекаючи зміни інформаційної політики держави. Тобто, через два тижні покажуть у Нових Санжарах черговий український фільм. Стежте за анонсами.
