18‑го квітня у Кобеляках поховали загиблого у Пісках українського воїна Олександра Чирцова.
Свої дитячі роки Олександр Чирцов провів саме у Кобеляках. А вже потім разом із сім’єю перебрався на Схід, до Артемівська. Але і відтіля приїздив до містечка на Полтавщині, погостювати до бабусі. І поховали його не на Сході, не у Полтаві на Алеї Героїв, а саме у рідних йому Кобеляках.
Коли почалась війна, Олександр Чирцов не зміг лишитися осторонь. Він пройшов навчання і став бійцем добровольчої чоти «Карпатська січ». Уже пізніше він сам навчав інших: був санітарним інструктором та інструктором стрілецької справи. Побратими запам’ятали його завжди усміхненим, позитивним, надійним і відданим. А ще – безвідмовним і завжди готовим прийти на поміч. Саме тому і позивний йому обрали відповідний: «Піонер».
Разом із своїм підрозділом боєць ніс службу неподалік селища Піски. 15‑го квітня під час чергового обстрілу українських позицій із важкої артилерії один із снарядів вибухнув на подвір’ї шпиталю. Олександр саме знаходився там і допомагав медикам. Осколок снаряда влучив йому прямо в серце. Врятувати бійця на вдалося…
18‑го квітня у Кобеляках прощалися із загиблим героєм. Труну з тілом несли на своїх плечах побратими з «Карпатської січі». Процесія пройшла центром Кобеляк, на честь Олександра Чирцова лунало трикратне «Слава! Слава! Слава!» і незмінне: «Герої не вмирають!».
На кладовищі під час громадської панахиди про Олександра говорили представники місцевої влади, друзі та товариші по зброї. Найпроникливішим був виступ посестри Калини, бійця «Карпатської січі», який вона завершила словами: «Ми будемо продовжувати звитяжний чин Олександра Чирцова! Друже Піонер, якби ти знав, як ми пишаємося тобою! І як нам тебе не вистачатиме! Герої не вмирають!»
На честь героя пролунав прощальний залп із автоматів. Труну опустили до ями під звуки державного гімну.
Олександру Чирцову 24‑го квітня мало виповнитися 38. У загиблого воїна залишилася маленька 4‑річна донечка.
