Геноцид українського народу — мета чи результат діяльності держави?

Геноцид — винищення окремих груп населення за расовими, національними, релігійними мотивами, один з найтяжчих злочинів проти людства. Так характеризується геноцид в «Словнику іншомовних слів» видання 1974 року.
Від себе я можу додати, що знищення людей може відбуватись за політичними, комерційними мотивами та в результаті неврегульованої внутрішньої політики держави — неузгодженості діяльності гілок влади, недофінансування місцевих бюджетів, тощо. Геноцид органічно пов’язаний з фашизмом.
Україна, вірніше її керівництво, весь час прагне вступити в Європейський Союз, який є аналогом Радянського союзу. З декількома відмінностями — в Євросоюзі ринкова економіка та нібито сильніше, як вони стверджують, розвинена демократія. Ще невідомо, які нам будуть поставлені умови входження до Євросоюзу, та чи не будемо ми людьми третього сорту в цій спільності. Як видно по результатах діяльності влади в Україні, то вони хочуть максимально «скоротити» населення держави. І при цьому омолодити населення. Адже останнім часом людей почали розмножувати, як худобу, — за гроші. На рівні свідомості, та й підсвідомості, молодята думають — зробимо дитинку — будуть гроші. А як закінчаться фінанси, який інстинкт переможе — батьківська любов чи любов до грошей? І що тоді? Будуть нові безпритульні та сироти.
Наплодити рабів‑безбатченків — це теж мета держави. Адже сироти легше піддаються дресировці. Із них можна в майбутньому сформувати різні «Беркути» та «Омони», щоб посилати їх за 1000 гривень і пільги усмиряти своїх же співгромадян.
В знищенні українського народу умовно задіяні всі гілки влади. Я так пишу тому, що пройшов по владних коридорах та в мене є письмові докази — відписки на звернення, рішення судів, привселюдне зізнання судді В.Зацеркляного, що він, як і всі інші, знущався наді мною, тощо.

Судитись можна до вси...чки
Прокуратура України повинна слідкувати за законністю в державі, за додержанням та виконанням законів, поновлювати порушені конституційні права громадян, своєчасно реагувати на заяви і скарги. А що ми маємо в результаті? З 2007 по 2009 рік до судів України відносно бездіяльності прокуратури було подано більше ста тисяч позовних заяв. Сто тисяч громадян України замість того, щоб спокійно жити і працювати, повинні були товктись по судах, наймати адвокатів, змінювати свій звичний спосіб життя. Та при цьому жоден з працівників прокуратури не був звільнений з займаної посади. Всі благополучно доробляють до пенсії в 3–5 тисяч гривень, живуть на широку ногу. Так що це, як не геноцид? Я вважаю, що це є типовим прикладом психологічного та морального знищення людей. Згідно статистики, в Україні 20 мільйонів громадян хворіють на серцево‑судинні захворювання. Основною причиною цього ,є знущання працівників прокуратури і судів, політична нестабільність. А вже потім інші причини.
Друга гілка влади, на якій умовно підвішено 7 мільйонів громадян — це суд. Від 7 до 8 мільйонів позовів громадян знаходиться в судах України. Третя частина дієздатного населення України — судиться. В Європейському суді прав людини знаходиться 20 тисяч скарг від громадян України.
Останнім часом в мордування судами були втягнуті діти війни. Це люди похилого віку, які хочуть отримати доплату, котра в середньому становить до 1000 гривень. Сотні тисяч змордованих, замучених дідусів і бабусь замість спокійного життя тепер повинні судитись. Хто придумав таку катівню? Кому це вигідно та який буде результат? Чи не є це геноцидом? Задумайтесь, люди!
В судову тяганину втягують все більше і більше людей. Раніше все вирішувалось в одному суді. Зараз створили адміністративні суди, окружні, апеляційні, господарські тощо для того, щоб морочити людям голову, жонглювати ними, зживати їх зі світу. Ситі, мордаті судді кажуть, що судитись стало легше, судова система прозора. Де там легше? І кому? Можливо самими суддям, які сплять на пачках доларів та не знають, які шуби собі купити. Нинішня безкарність суддів нагадує сталінські «трійки», коли людину, ні в чому не повинні, часто судили, вбивали і ніхто не міг добитись справедливості. А кати залишились безкарним і по цей час.
Зараз судді запросто витирають ноги об людей, знущаються, глумляться над ними — покарання ніякого. Так що це — не геноцид? Всі — і Президент, і Уряд, і народні депутати це бачать і прекрасно все це розуміють. Але ніхто ніяких дійових мір не приймає. Ці знущання використовуються для спекуляцій. І Президент, і члени Уряду, і народні депутати перед виборами починають пащекувати про судову реформу, про внесення якихось змін, але на ділі нічого не відбувається — люди як страждали, так і страждають. Так що це, не геноцид з боку керівництва держави? Це і є геноцид, коли всі усвідомлюють, що є проблема беззаконня в судах, людей морально знищують — а мір ніяких не приймають. Хоча згідно своїх повноважень, які делегував їм народ, вони повинні своєчасно, якісно і ефективно приймати всі міри для зупинення беззаконня, геноциду і терору людей.
Недофінансування як різновид геноциду
Ще одна із форм геноциду — це мінімальний прожитковий мінімум, його влада зробила таким, що громадяни отримують фактично пайок із розрахунку на сім’ю з 4‑х чоловік — 300 грам хліба, 20 грам масла, 20 грам м’яса і 20 грам цукру на день. Якщо провести повні перерахунки, то ця «пайка» прирівнюється до тих, що давали фашистські виродки в концтаборах. Там людей мордували до повного виснаження і спалювали в печах.

Недофінансування як різновид геноциду
Ще одна форма геноциду — недофінансування. Недофінансували медицину — хтось не отримав медичну допомогу, ліки і помер. В масштабах країни — це тисячі смертей. Наведу такий простий приклад — в Кобеляках недофінансували «Сервісну службу». Вони не посипали піском тротуари. В результаті, як писали в «ЕХО», до п’ятдесяти чоловік поламали собі кінцівки. Та що це, як не геноцид? А в масштабах країни?
Невиплата допомоги «чорнобильцям» — що це весілля, радість чи свято? Ні, це прямий геноцид! Люди, які віддали своє здоров’я, повинні жебракувати, щоб випросити те, що їм належить по закону.
Якщо ви вийдете на базарну площу, щоб продати два відра яблук — до вас відразу прибіжить санітарний лікар: «Не там стоїш, небезпечно!». А по телебаченню щодня нам показують сюжети, що нам продають отруйну їжу, напої, токсичні побутові вироби. В газетах пишуть, що щеплення шкідливі для здоров’я дітей, що вони й майбутньому призводять до безпліддя, різних хвороб. Але влада ніяких мір не приймає. Тільки вибірково, «неугодним» підприємцям влаштовують перевірки, оббирають їх, відбирають товар, штрафують. Це не геноцид? Труїти націю продуктами харчування, витягувати з людей гроші, зароблені тяжкою працею спочатку на неякісну продукцію, потім на ліки — більшого геноциду і не придумаєш.
Що зробили з селом і сільським населенням? Перш за все знищили всю інфраструктуру — робочі місця, ферми, тракторні бригади. Люди на селі, без роботи, змушені покидати батьківщину, сім’ю, їхати в найми, в рабство в інші країни. Ті, що залишились, знаходяться під гнітом сільської влади. Сільські голови, як місцеві феодали. В сільську раду набирають на роботу своїх родичів підгодовують дільничного інспектоар міліції. В результаті людина в сільській місцевості не має ніяких Конституційних прав і свобод. Тільки хтось виступить проти корумпованої сільської влади — йому відразу підпалюють сіно, б’ють вікна, не дають пастівника та в колодязь вкидають дохлу собаку. Крім цього, сільські голови ще й з жиру бісяться — організовують п’янки, що називають днем села та заставляють при цьому голодних дітей співати й танцювати. А навкруги — хати-пустки, зруйновані клуби, забуті владою ветерани війни та праці, безробітні. Це — геноцид сільського населення. Свідоме винищення хліборобів.
Геноцидом є і система середньої та вищої освіти. 12‑річна освіта — дитина ще 2 роки сидить на шиї у батьків. Потім іде процес проплати за вищу освіту. Якщо порахувати, то з квартирою, їжею, одягом за 5 років набігає від 50 до 70 тисяч гривень. Після закінчення навчання, якщо знайдеться робота (це в кращому випадку) ще 5–8 років піде на те, щоб відпрацювати кошти, витрачені на навчання. А як купити житло? А жити де і як? Політики і влада це розуміють. Але мір знову ніхто ніяких не приймає. Чим гірше — тим краще.

Ідіть у Європу та цілуйте її ж...у
В вашій свідомості, можливо, витають думки про світле майбутнє, яке ви пов’язуєте за Європою. Забудьте про це. Я зараз вам розповім одну історію з свого життя, яка висвітлює справжнє обличчя так званої гуманної та демократичної Європи. Я звертався в деякі газети, щоб написали про це, та в одну телекомпанію. Мені там сказали: «Да ви што? Ето же мєждународний скандал». Всі відмовились це висвітлювати.
В 2003 році, коли лікарі скалічили мого сина і в подальшому неякісно його лікували, я звернувся із листами в посольства США, Ізраїлю, Польщі, Нідерландів, представництво Ватикану, посольство ФРН, Ісламської республіки Іран, Норвегії, Міжнародну федерацію Червоного Хреста, посольства Японії, Канади, Франції, Болгарії, Королівства Швеції та ще 22 країн і об’єднань. В зверненнях прохав надати допомогу в лікуванні дитини та розповів, що над нами знущаються органи влади, лікарі, прокуратура. То ніхто з вищеперерахованих установ ніяким чином на відгукнувся і не допоміг. Ми були покинуті напризволяще для подальшого пожирання владою. З посольств Норвегії, Франції, Польщі, делегації Єврокомісії мені надіслали відповідь, що вони нічим допомогти не можуть, а інші навіть не відповіли. Виходячи з цього я дійшов висновку, що це все міфи про культуру та демократичну Європу. Та ви й самі бачите, що ніякої реакції Європейської спільноти на бездіяльність влади в Україні немає. Ці зажерливі капіталісти тільки й думають, як нам збагрити «гнилі» курячі стегенця чи неякісні вакцини, а взамін вивезти метал, іншу сировину та жінок в рабство. І це вони називають плідною співпрацею. А коли в них не виходить видурити в українського уряду по «дєшовці» корабель металобрухту, то різні єврокомісії відразу піднімають питання про утиски «демократії» в Україні, про вбивство нещасного Гонгадзе та про крадіжки немовлят в пологових будинках. А в інших випадках в цих єврокомісій ні до кого і ні до чого діла немає. Тепер ви впевнились, що в Україні планомірно знищують людей? В основному етнічних українців? Масштаби цього знищення значно більші, ніж були під час голодомору та сталінських репресій. Можливо років через п’ятдесят на рівні керівництва держави почнуть визнавати те, що зараз відбувається геноцидом. Будуть будувати пам’ятники жертвам режимів Кравчука, Кучми та Ющенка, запалювати свічки проводити поминальні мітинги. Але ж винуватців цього геноциду вже не буде в живих — і покарати нікого. А сльозами, знищених людей вже не піднімеш.

Пишіть, говоріть, протестуйте
Дивним чином через 70 років все повторилось. І чомусь все на тій же території України почали вимирати люди. Я думаю, що іноземні наймити, які нами правлять, використовують природний менталітет народу — наївність, душевну доброту та жіночі риси характеру і тому безкарно творять свою чорну справу. І ми нічого не можемо зробити, не можемо протистояти цьому злу — відсутні механізми боротьби. Людину штовхають до первіснообщинного ладу, щоб сиділа біля свого вогнища та жувала шматочок хліба і не «рипалась». Дійсно, людей за 20 років морально вимотали та вселили в їх душі розпач і зневіру. Я знаю, що зараз кожен із вас думає: «Та навіщо мені ця боротьба, мітингування, газетні статті, коли в холодильнику пусто, як і в душі». На це й розраховує влада, яка має в своєму розпорядженні цілі інститути соціологічних досліджень, політичних стратегій тощо. Ці заклади займаються питаннями, як із людини зробити рослину або тварину, зробити ніким і нічим. При досягненні таких результатів владі легше управляти, красти, оббирати людей, придумувати нові штрафи, податки, на очах у всіх покривати вбивства, травити дітей наркотиками, пиячити, вбивати, ґвалтувати. Люди-рослини мовчатимуть. Що ми можемо зробити на рівні нашого міста, району? Я вважаю, що кожен з нас повинен висловлювати свою думку, бачення проблеми в газеті «ЕХО», поки її не задавили. Це буде письмовим доказом того, що ви незадоволені владою. Коли пишу в газету я, Коробчинський, Пряхіна і ще одиниці, то складається враження нібито нам більше нічого робити, або тільки в нас є проблеми. А всі інші люди нібито живуть добре і спокійно. Це дуже вигідно владі. Ніхто не протестує, а ті одиниці, що пишуть — то «писаки». А ми ось, мов «переповнили», «перевиконали» бюджет, а те, що ви 40 років плаваєте по калюжах на Гатищі та по вулиці Дніпропетровській, та у вас немає роботи, немає що їсти — то все нісенітниця і після виборів все у вас буде!
Ви скажете: «Яка користь від того, що ви щось напишете в газету?» Користь буде! Коли в газетах почнуть з’являтися колективні заяви, листи від громадян з претензіями до тієї чи іншої гілки влади, вона заворушиться, змушена буде відреагувати. Те, що ви в своїх душах «переварюєте» ненависть до влади — цього ніхто не бачить, не чує, немає ніякого письмового документа. На даному етапі кризи влади, у нас в районі, я вважаю слід підтримати ініціативу голови районної ради Володимира Жукова, підтримати тих 41 депутата, які виступили проти свавілля в Кобеляцькому суді, в міліції. Я, в 2002 році із світлими намірами пішов у депутати районної ради. Але тоді і пізніше я наткнувся на товсте «людське село», на байдужість, на страх. Жодну із моїх ініціатив ніхто не підтримав.
А зараз нам слід провести збори жителів Кобеляк, щоб прийняти резолюцію-звернення до вищих посадових осіб про недопустимість свавілля в Кобеляцькому суді, та з вимогою вплинути на кадрові питання в суді та інших органах влади в районі.
«Вставайте, кайдани порвіте, і вражою злою кров’ю землю окропіте!»

Логін:
Пароль:
запам'ятати