Представники новосанжарської «Самооборони Майдану» провели тиждень у прифронтовому Кураховому. На базі одного з добровольчих батальйонів вони майже у бойових умовах проходили тренування, відвідували заняття з екстремальної медицини і тактики, а також отримували навики стрільби з різного виду зброї.
Вишкіл у бойових умовах
Поїхати до Курахового новосанжарцям пропонують друзі з карлівської «Самооборони». Вони вже мають досвід кількаденного вишколу на базі батальйону спецпризначення «Січ», тому в наступну поїздку запрошують і членів новосанжарської «Самооборони Майдану».
Представники «Самооборони» у Нових Санжарах на підйом виявляються легкими. Ще б пак, адже за минулий рік організація проводила для своїх членів кілька тренінгів із надання першої медичної допомоги, плюс одне заняття з розбирання-збирання зброї. А так, щоб провести повноцінний вишкіл, та ще в умовах безпосередньої близькості лінії фронту – про таке можна було лише мріяти.
Половину учасників поїздки складають волонтери, для яких відвідини Сходу вже давно перестали бути чимось особливим. До того ж і Юлія Солодка, і Руслан Корнієнко є водночас і волонтерами, і членами «Самооборони». Аби не кататися на Схід порожняком, волонтерську «Газель» завантажують продуктами для земляків новосанжарців, військова частина яких розташована неподалік того ж Курахового.
Основним пілотом волонтерської «Ластівки» знову стає Микола Кудрін, який за кілька місяців уже встиг перебрати на автомобілі волонтерів мало не кожну деталь. Напевно, саме завдяки цьому нинішня поїздка обійшлася без ексцесів і дорогу на Схід та додому учасники подорожі здолали без пригод. Ще одним добровольцем стає Руслан Ібрагімов, якого вишколами та навчаннями не здивуєш. Ще у перші місяці війні на Сході він записався добровольцем у «Донбас» і кілька місяців у його складі воював у зоні АТО. Щоправда, після того, як у підрозділі почали відбуватися незрозумілі речі, активіст пішов із нього.
Ще двох самооборонівців забирають у Карлівці. Подорож видається довгою. Вирушивши із Нових Санжар о 2:00, до Курахового волонтери-добровольці приїздять лише близько 13:00.
Як воно на «Січі»?
І частина добровольчого підрозділу «Січ» і його побратими із окремої чоти «Карпатська Січ» розташовуються на території колишнього дитячого табору. Умови тут непогані як на літній сезон і умови воєнного часу: окрема їдальня із першим, другим і компотом; кімнати, які обігріваються буржуйками різної конструкції та дизайну, і непоганий вид на Курахівське водосховище, який псує хіба що дим із труб місцевої ТЕС.
Самооборонівцям виділяють окрему кімнату і повідомляють, що вечірнє шикування традиційно о 20:00. На шикуванні обговорюють події, що сталися за день, а також розписують чергові наряди. Із другого дня на базі у ці наряди ставлять і волонтерів. Не самих, звичайно, а у парі з «січовиками», та все ж справа це відповідальна. Так самооборонівці вбивають одразу двох зайців. І самі отримують неоціненний досвід, і бійцям допомагають. Адже не було б волонтерів, у наряди довелося б ходити тільки «січовикам», більшість із яких періодично їздить на ротацію у Піски. А повернувшись з-під ворожих обстрілів, хочеться відпочити і відіспатись, а не йти в наряд.
Окрім нарядів, для «Самооборони» проводять зайняття професійні інструктори. Якраз того ж дня, коли на базу приїздять полтавці, туди ж заїжджають волонтери з Італії. Один із них виявляється співробітником спецпідрозділу і сам пропонує провести кілька занять для бажаючих. Уже наступного дня Марчелло через перекладача розповідає самооборонівцям про тонкощі поводження зі зброєю, огляд машин на блок-постах та рух організованою групою.
На іншому занятті боєць «Січі» з позивним Чечен змушує волонтерів добре поповзати, побігати та покрутити сальто, імітуючи поводження під раптовим обстрілом супротивника. Добровольцям із «Самооборони» заняття подобається, не зважаючи на зчесані лікті та коліна.
Багато часу приділяють поводженню зі зброєю: розбірка/збірка автомата, його чищення, прийняття правильної позиції для стрільби лежачи, сидячи та стоячи.
У останній день члени «Самооборони» мають можливість закріпити отримані теоретичні навики на практиці: їх везуть на навчальні стрільби. На полігоні, створеному на місці кар’єру, добровольці можуть постріляти з автомата Калашникова, ручного кулемета та пістолета Макарова. Чи то вишкіл дається взнаки, чи то розкриваються природні таланти, але у першого ж «самооборонівця» усі п’ять одиничних пострілів із ручного кулемета влучають близько центру мішені.
Звичайно, за тиждень важко навчитися усьому. Та, зрештою, «самооборонівці» на цю поїздку і не ставлять перед собою такої задачі. Адже більшість із них планує приїхати до Курахового ще. Тепер тут на них чекають не просто заняття і вишколи, а ще й нові друзі та одна з кімнат колишнього табору, на дверях якої чорним маркером авансом написано: «Полтавська Січ».
