Географія
Білики розташовані на підвищенні правого, корінного, берегу річки Ворскла.
Історія
Перша письмова згадка про селище Білики датується 1636 роком. Селище згадується у люстрації Переяславського староства. Енциклопедичні видання початку XX століття виникнення містечка помилково датують 1765 роком. За легендою, поселення було засноване пасічником Іваном Біликом з Говтви та гончарем зі Сміли Микитою Страженом. За іншою версією, у місцевості осів загін козаків Андрія Білика після поразки Северина Наливайка, начебто на початку XX століття місцеві мешканці бачили кам’яну плиту з написом «Вічна пам’ять Андрієві Білику — засновнику Біликів. 1628 рік». На Генеральній карті України Гійома де Боплана (1648 року) фіксується топонім Bielikowy brod.
У березні 1709 року в Біликах було розквартировано загін кошового Костя Гордієнка. У червні цього року тут вже квартирували шведські кавалеристи із загону підполковника Мунка, які мали прикривати відступ армії. Ранком 29 червня 1709 року повз Білики проходить вже переможена армія Карла XII.
Важливим джерелом з історії Біликів початку XVIII століття є Компут усього полку Полтавського… від 8 січня 1718 року. З нього дізнаємось, що в Біликах проживає 481 мешканець, у приналежних до сотні Комарівці — 137, Федорівці — 28 козаків. Також дізнаємося, що у Біликах створені шевський, різницький та кушнірський цехи, окрім того, виділяються колісники, ковалі, бондарі, гончарі.
У1726 році в Біликах нараховується 417 козаків та 331 посполитий, у 1732-му — 704 посполиті, 5 підсусідків. Крім того, Біликам належні 16 хуторів, 7 шкіл, 2 шпиталі. З іншого джерела довідуємося, що в 1723 році в Біликах функціонували 21 шинок, 2 броварні та 3 солодовні, у Комарівці працювало чотири тютюнника.
Також цікавим джерелом виступає «Книга полку полтавського о всех маєтностях, местечках, селах…» 1730 року. У ній довідуємося, що сотенне містечко Білики, яке налічувало 705 дворів, не належало на жодні уряди і не перебувало у чиїйсь власності, а належало лише на полковий уряд і відбувало військову повинність. Село Комарівка, належне до сотні, має 96 дворів, а належить здавен на уряд полтавського полкового обозництва. Федорівка (нині куток Біликів) відмічена як слобідка на 17 дворів, на землі полковника Федора Жученка у володінні обозного Лаврентія Нікітіна. У джерелах також зафіксовано тяжбу останнього з полковником Кочубеєм за маєтність, а в універсалі гетьмана Данила Апостола від 20 серпня 1730-го. довідуємося про наявність у Біликах водяного млина.
У1748 році Білики отримують сотенного герба: синю восьмипроменеву зірку на срібному тлі. У 1750 році в Біликах (містечко налічувало на той час 182 двори) відбувається козацько-селянське повстання проти сотенної старшини. Очолили його місцевий житель Литвиненко та військовий товариш Л. Васильєв. Було розгромлено сотенну канцелярію, побито отамана Вараву та збирача податків Піщанського. Адміністрацію було переобрано, атаку першого загону з Полтави було відбито. Другому, більшому, загонові врешті вдалося зламати спротив.
1751 роком датуються згадки про гайдамацький рух, що перекинувся на Поворскля. Кілька козаків напали на маєток білицького сотника Павла Кота й викрали худобу і коней. Їм навздогін було відправлено значний загін із двома гарматами та солдатів з Новосанжарської сотні з однією гарматою. Злодіїв врешті було схоплено, однак деякі змогли втекти на Запоріжжя.
У маєтку П. Жевахова в 1787 році гостювали імператриця Катерина II та полководець О. Суворов на шляху в Крим. Місцева легенда пов’язує облаштування підземних комунікацій Білицької фортеці саме з іменем князя Жевахова.
Під час радянської окупації село постраждало від Голодомору-Геноциду, проведеного урядом СССР у 1932-1933 роках. У1938 році в Біликах було відкрито Будинок творчості та відпочинку для письменників.
16 вересня 1941-го із села втекли сталіністи. Одразу ж було розстріляно 13‑х активістів комуністичної партії. На фронтах Другої світової загинуло 154 біличанина, 224 було вивезено на примусові роботи до Німеччини. Селище знову захопили сталіністи 24 вересня 1943-го. Під час операції ліквідовано 40 сталінських солдатів. В результаті боїв у селі згоріли 4 школи, колгоспні будівлі, садиби біличан. У Біликах зведена братська могила рекрутам Сталіна, оскільки комуністи рідко витрачалися на персональні могили. У часи “брежнєвщини” спорудили помпезний меморіальний комплекс, який осквернили комуністичною символікою.
Після війни комуністи знову мучать голодом селище, особливо 1946–1947 роках. З 1957-го Білики — селище міського типу. Селище індустріалізується. З 1950 до 1955 роки будується цукровий завод, відкритий у 1955-му, тоді ж молочно-консервний завод, що у 1966-му став комбінатом. Відновлені після війни дві школи доповнюються двома новозбудованими. Також відкривається музична школа, 2 дитсадки, 2 бібліотеки, діють 2 лікарні, ревматологічний диспансер та протитуберкульозний санаторій. Білицьку селищну раду очолювали В. П. Папай, А. І. Науменко, П. О. Гресь, М. С. Лаврик, П. І. Латиш, О. Ф. Калашник, П. П. Шпак, С. С. Пуха, О. Г. Киричко, І. В. Чорна. Зараз обов’язки голови селищної ради виконує Н. І. Левонтівцева.
Економіка
Цукровий завод, молочно-консервний комбінат наразі не працюють.
Транспорт
У Біликах розташована залізнична станція Ліщинівка на лінії Полтава-Кременчук.
Соціальна сфера
Середня школа № 1, школи першого-другого ступенів, бібліотека. У Біликах розташований дитячий ревматологічний санаторій та дитячий оздоровчий табір «Ромашка».
Культура
У Біликах працює Будинок культури, де діє народний самодіяльний пісенно-танцювальний колектив «Чебреці». Також функціонує літературно-меморіальний музей Мате Залки й народний музей історії та художньо-ужиткового мистецтва.
Персоналії
Народилися: Агей Колосовський — єпископ, преосвященний (1738–1792), П. С. Жевахов (1752— після 1817) — князь, нащадок грузинського переселенця Шіо Джавахішвілі, командуючий полтавським ополченням у громадянській війні 1812 року, Гапон Георгій Аполлонович (піп Гапон) — священик-революціонер, Іван Ліщина-Мартиненко — архівіст, Ф. І. Марченко (1919–1945) — Герой Радянського союзу.
Перебували
У 1845 році в Біликах два етюди олівцем, Стінка та Урочище Білики, змалював Т. Г. Шевченко. У 1928–36 роках у Біликах жили й працювали український радянський письменник Юрій Яновський та угорський революціонер і письменник Мате Залка. У Будинку творчості та відпочинку для письменників побували відомі українські літератори Іван Ле, Андрій Головко, Юрій Смолич, Наталя Забіла, Савва Голованівський, Микола Трублаїні, Олександр Корнійчук, Юрій Збанацький та інші. Також у Біликах перебував Героя Радянського союзу, командир 203‑ї стрілецької Запорізько-Хінганської Червонопрапорної ордена Суворова дивізії Г. С. Зданович, який, перебуваючи в гостях у родичів, закінчував книгу фронтових спогадів «Ідемо в наступ».
