6 червня жителі Новосанжарського району проводжали в останню путь свого земляка-військовослужбовця Василя Писаренка, який загинув 3 червня в боях під Мар’їнкою.
Василь Писаренко 9 березня був призваний районним військкоматом та направлений на навчання у військову частину «Десна». Після підготовки його перевели у Мар’їнку Донецької області, де він проходив службу на посаді командира відділення зенітно-ракетного взводу. Василь мав звання молодшого сержанта. Бойові побратими Писаренка говорили, що він завжди йшов попереду всіх, ніколи не падав духом, завжди підтримував та підбадьорював товаришів.
3 червня, виконуючи бойове завдання, Василь Писаренко загинув.
Новосанжарським волонтерам вдалося зв’язатися з Красноармійськом, де перебувало тіло військового. Далі його переправили у Дніпропетровськ, звідки вже на Новосанжарщину Василя привезли рідні й волонтери.
Автомобіль з тілом військового рухався через Нехворощу, Соколову Балку, Галущину Греблю, Руденківку та Нові Санжари. Жителі кожного з цих населених пунктів ставали живим коридором, щоб віддати шану захиснику Батьківщини.
Прощання та похорони з військовим пройшли у його рідному селі Коби. О 15:00 біля хати українського солдата збираються односельці і люди з сусідніх сіл району. Вони знали Василя Писаренка як відповідального, чесного, щирого чоловіка.
Рідні Василя, здається, чорні від горя та сліз. Вони ще сподівалися, що це якась помилка, що їхня рідна людина жива…
Тіло загиблого не стоятиме ніч, як це роблять за українською традицією. Не лишається надто багато часу, щоб і попрощатися. Труну щедро всипають квітами. До неї раз у раз підходить мати загиблого. Гладить його лице, притуляється і вдивляється в обличчя. Василь був єдиною дитиною в сім’ї. Тим часом священики, а з ними і всі присутні, моляться за «раба Божого Василя».
Після молитви рідні прощаються з героєм. Труну піднімають хлопці у військовій формі. Люди стають на коліна, доки тіло солдата виносять до машини, яка повезе його майже через усе село до кладовища. Попереду траурної колони несуть український прапор з чорною стрічкою. За труною йдуть родичі загиблого, мати, дружина і двоє дітей: 16‑річна донька Тетяна та 7-річний син Максим, якого військовий обіцяв повести восени в перший клас. Провести Василя в останню путь зібралися сотні жителів району. Віддати шану герою приїхали народний депутат Андрій Река, голова облради Петро Ворона, голова РДА Сергій Бульбаха та голова райради Геннадій Супрун.
Сільський голова Любов Нестор відкриває траурний мітинг. Першим слово бере священник отець Іван:
— Блаженні миротворці, бо будуть синами Божими. Василь був миротворцем, боровся за мир на своїй землі. Він віддав життя за Україну, за нас з вами. Солдати захищають нашу країну, а ми маємо допомагати всім, бо хто буде марнувати славу героїв, то буде їхня кров на руках і душах цих людей.
Слово за полеглого солдата говорить Володимир Суворов, командир взводу артилерійської частини:
— Ми говоримо «Героям Слава!» Та не кожен солдат є героєм. Я хочу розповісти бійця 28‑механізованої окремої бригади Василя Писаренка. Він був героєм. Отримавши повістку, не переховувався. Не шукав і причини відмовитись, щоб не їхати на передову. Під час наступу на Мар’їнку були потужні обстріли мінометами, гаубицями, «градами». Василь був зенітником, відстрілювався до останнього і загинув, не відступивши ні на крок. Він буде представлений до нагороди.
Минає хвилина мовчання. Звучить гімн України. Лунає салют. Рідні востаннє прощаються з покійним. Труну покривають українським прапором і повільно опускають на рушниках у яму. Спочатку рідні, а потім всі присутні кидають по три пригорщі землі.
