Ішли лісами та болотами

У книзі «Воспоминания и размышления» Маршал Радянського Союзу Георгій Жуков згадує, як у 1944 році визволителям Білорусії випало діяти у труднопрохідній лісовій та дуже заболоченій місцевості. Там, де німці вважали свої позиції надійно захищеними непрохідними болотами, наші воїни спилювали вікові сосни, колодами вимощували проходи для танків та тяжких артилерійських систем. І йшли вперед!
- Куди йшли? – перепитую знаного у курортному Миргороді лікаря Варвару Гордіївну Ульянову. Привітна бабуся у незвичному для неї званні полковника медичної служби у відставці ніби згадала фронтову молодість і майже по-військовому відказала: «Ми знали, куди йти. До перемоги!». Вона справді є однією з живих легенд, про кого поет-пісняр колись правдиво сказав, що вони з тих, хто «командував ротами, хто пробирався болотами». А, бувало, і «помирав на снігу». Це тепер комерціалізовані телевізійні зірки та «зірулі», нерідко з оголеними пупами, нехтують піснями про героїку дідів-прадідів у лихоліття війни. А колишні фронтовики, при нагоді, буває затягують, як степом-степом йшли солдати, суворо шумів брянський ліс, чи червоний від крові людської стогнав могутній Дніпро. Спомини мимоволі зринають зрадливою вологою у примружених роками очах.
Для багатьох миргородських ветеранів слушною нагодою згадати бої та згарища був передноворічний приїзд у Миргород Надзвичайного і Повноважного посла республіки Бєларусь Валентина Величка. Дипломат вручив колишнім воїнам, яким випало звільняти Білорусію від німецько-фашистських зайд, пам’ятні медалі «65 років визволення республіки Бєларусь від німецько-фашистських загарбників» та вітальні листи від Президента сусідньої країни Олександра Лукашенка.
Миргородський міський голова Олександр Паутов так і сказав, що на кращі новорічні подарунки старим солдатам годі було і сподіватися. Бо ж розгром загарбників у Білорусії наблизив час великої загальної Перемоги.
В числі нагороджених пам’ятною медаллю і Варвара Гордіївна. Вона справді з тих, хто командував ротами. А було так. Відмінницю навчання Красноградської фельдшерської школи комсомолку Варвару, у дівоцтві Хукало, до Харківського медичного інституту зарахували без вступних екзаменів. А диплом лікаря їй виписували під вибухи бомб та гуркіт артилерійської канонади на околиці Харкова. Волею долі дівчина з дипломом лікаря за пазухою перші кроки трудової біографії зробила разом із відступаючими військами по тяжкій дорозі до переправ на Дону і далі - до самісінького Сталінграда. Там вродливу дівчину у завеликих для неї кирзових чоботях і наздогнав грізний сталінський наказ: «Ні кроку назад. За Волгою для вас землі немає…»
Як билися наші воїни на березі Волги, щось нове сказати важко. Не всі знають хіба про те, як обстрілюваний з усіх боків медичний пункт причаївся у руїнах якоїсь будівлі на березі Волги. Ліки, бинти, харчі давно закінчилися, а стрілянина не вщухає. Лікар Варя (так шанобливо називали її солдати) з добровільними помічниками, як вужі, сповзають з урвища і в прибережному мілководді збирають оглушений вибухами рибний дріб’язок. За кольором зябрів лікар визначає придатність «улову» до споживання. Так кілька діб і підтримували сили поранених сирою рибою…
Після війни на зустрічі з однополчанами у Сталінградському меморіалі їй покажуть такий запис: «… командир санітарної роти 685 полку 193 стрілецької дивізії капітан медичної служби, кандидат у члени ВКП (б), українка Варвара Гордіївна Хукало за три доби найзапекліших боїв надала допомогу 215 пораненим».
Для чого незнайомий писар у службовому донесенні вказав національність дівчини? Можна тільки здогадуватися. Згодом сталінградський досвід і гарт у боях за Україну та заболочених білоруських лісах ще і як пригодився. Свою пам’ятну медаль за визволення тепер незалежної республіки Бєларусь вона залужила.
У повоєнні роки Варвара Гордіївна багато років працювала заступником головного лікаря курорту «Миргород» і доклала багато старань для відродження доброго імені однієї із найпопулярніших оздоровниць України.
- Нині в організації курортної справи багато що змінилося, - говорить генеральний директор ЗАТ «Миргородкурорт», сам син фронтовика і знаного далеко за межами Полтавщини хірурга, заслужений лікар України Олександр Данилович Гавловський, - але приклад подвижницького служіння людям таких, як Варвара Гордіївна, фронтових медиків, для нас був, є і завжди буде взірцем для гордості і наслідування.

На знімках: В.Г.Хукало (Ульянова) сьогодні та у часи Сталінградської битви

Логін:
Пароль:
запам'ятати