Міністерство оборони повідомило батьку загиблого 19-річного полтавця, який добровільно воював в АТО, що статус учасника бойових дій мертвому не передбачено.
Сергій Горбенко, батько 19-річного полтавця Святослава Горбенка, який воював у зоні АТО та загинув, розповів у прямому ефірі «Шустер live» про сина та історію його загибелі.
6 жовтня 2014 року до Сергія Горбенка зателефонувала дружина та повідомила, що до неї подзвонила волонтер із зони АТО та сказала, що її сина Святослава смертельно поранили. На той час Святослав знаходився в 5 батальйоні першої штурмової роти добровольчого українського корпусу «Правого сектору». Вона подумала, що це помилка, але, коли Сергій Горбенко зателефонував до волонтера-психолога, то дізнався страшну правду — його сина вбили 3 жовтня 2014 року. Сергій Горбенко засумнівався в смерті сина, і тоді волонтер передала телефон бойовому товаришу Святослава, на руках якого він помер. Боєць Михайло розповів, що Святослав був поранений осколком в шию, за кілька хвилин стік кров’ю та помер. Чоловік не міг повірити в смерть сина, тому вирішив поїхати на військову базу. Приїхавши на Схід, Сергій Горбенко дізнався, що 3 жовтня о 14:30, коли Святослав разом із іншим бійцем переносили пораненого, то його було поранено в ногу, руку та шию. Про це свідчить довідка судмедекспертизи, яку відповідальна за медичну службу 5 батальйону Яна Зінкевич дала батьку загиблого. Однак, зі слів бійців, батько дізнався й іншу версію смерті Святослава.
Дві версії загибелі Святослава
- Військовослужбовці 5 батальйону розповіли батьку Святослава, що він загинув у своєму першому бою. Їх вишикували і запитали, хто добровільно поїде в аеропорт. Святослав був одним із тих, хто погодився, хоча старший командир, як розповіли Сергію Горбенку, ніколи б не відправив на воєнні дії в аеропорт непідготовленого бійця. Усі військовослужбовці проходять бої спочатку в Пісках — це вважалося періодом підготовки. Із Святославом поїхали ще двоє хлопців, але вони вийшли в Пісках, а хлопець поїхав в аеропорт. Як сказали його товариші, він був хоробрим, але в нього не було рефлексу, як у підготовлених солдат.
- Комбат «Чорний» розповів Сергію Горбенку, що Святослав два тижні знаходився в аеропорті, брав участь у боях та непогано стріляв, а в одному з боїв його вбили. Батько бійця у цю версію не повірив.
Коли привезли труну з сином, Сергій впізнав його, але не міг повірити, що його син мертвий. Чоловік розповів, що на шиї сина він не знайшов ладанку, яка була фамільною реліквією — із нею дідусь Святослава пройшов війну, а батько Майдан. Цю ладанку батько дав сину, коли той їхав в зону АТО. Сергія Горбенко вразило, що про смерть сина йому повідомили не третього, а шостого жовтня, через 3 дні, після загибелі.
Мінсоцбез у Полтаві: «Добровольці в зоні АТО не підпадають під поняття «військовослужбовців»
9 жовтня хлопця похоронили на київському цвинтарі. Знайомі батьків Святослава радили їм звернутися за допомогою до держави, але чоловік не хотів — скептично до цього ставився, проте мати Святослава все ж пішла в Мінсоцбез Київського району в Полтаві. Вона надала довідку, де вказано, що Святослав загинув у Донецькому аеропорту, свідоцтво про смерть, де також вказані час і місце загибелі хлопця, та довідку з київського осередку «Правого сектору», що він дійсно перебував у 5 батальйоні. У Полтаві мамі Святослава сказали, що потрібно надати рапорт від командира та довідку військового судмедексперта. Окрім того, жінці сказали, що добровольці не підпадають під поняття «військовослужбовців».
Батько загиблого в АТО: «У Другій світовій війні від сімей загиблих воїнів не вимагали довідок»
Згодом батько Святослава отримав лист від Департаменту в справі афганців і ветеранів та Міноборони, у якому йшлося, що сім’я бійця має право на статус родини загиблого, але статус учасника бойових дій мертвому не передбачено. В ефірі Сергій Горбенко прокоментував цей лист так:
— Два суспільства в країні: героїчний та самовідданий народ, та люди, які втратили відчуття реалії, які не розуміють, що робиться. Пам’ять загиблих воїнів — вона священна. Смерть не є статусом. Смерть — це факт. Мертві за себе сказати не можуть. Ми, живі, тільки можемо за них сказати. І я хочу сказати: ми критикуємо дуже багато в інших країнах, але те, що відбувається в нас, порівняно з Революцією Гідності, з тим спалахом найкращих якостей людей на Майдані, це ганьба.
Чоловік розповів, що офіцери Міноборони пояснили ситуацію про те, що їхній орган лише виконавчий, а рішення про статус приймається кабінетом міністрів. Сергій Горбенко сказав, що йому дуже соромно публічно говорити про свій біль, але він прийшов у студію, бо хоче зламати стереотип щодо смерті як до статусу:
— Таке відношення та волокита з оформленням паперів відбувається, тому що не контролюється людьми, які це можуть вирішити за дві години — Прем’єр міністром та Президентом. Прем’єр міністр має всього дати розпорядження не вимагати з родин збирати довідки, бо це не є робота родин, які втратили своїх близьких. Друге — від Президента...Загиблі вже зробили своє діло, вони захистили і віддали вони все, що могли. Я наше суспільство поділяю на дві частини — ті бійці, перед якими я схиляю голову, і керівництво, яке стоїть осторонь...Це питання про довідки ставить родини, схожі на нашу, в положення принижених родин, які повинні просити у чужих, інколи байдужих, людей, розповідати, доводити, коли і яким чином загинули їхні близькі. Вдумайтеся: за всю історію війни ніколи від родин загиблих не вимагали ніякого статусу і ніяких довідок. Смерть визнавалася по факту. Під час Другої світової війни гинули батальйонами, дивізіями. Ви уявляєте, що було б, якби навіть сталінське НКВД вимагали з кожної родини такі довідки? Навіть того не робилося. Те, що створили зараз, — це ганьба, яка лягає на все наше суспільство.
Нагадаємо, що в травні 2015 року Святославу Горбенку відкрили меморіальну дошку на стінах Полтавського ліцею № 1.
Довідково:
Горбенко Святослав Сергійович народився 26 грудня 1994 року у місті Полтава. Закінчив Полтавський ліцей № 1. З квітня 2014 року навчався в інституті філології Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка. Воював у складі 5-го батальйону Добровольчого Українського Корпусу. Загинув 3 жовтня 2014 року під час оборони Донецького аеропорту. Рятуючи травмованого побратима, отримав смертельне поранення осколком міни.
