Я сам до минулого року не мав вишиванки. На красиву із оригінальною вишивкою не було грошей, а купувати заводську штамповку якось не хотілося. Минулого року вишиванка у мене таки з’явилася. Саме така, про яку мріяв: із сірого полотна, з червоно-чорним орнаментом. Скроїла і вишила її надзвичайно талановита жіночка із села Пристанційне. До сьогодні пригадую її будинок, у якому стіни та стеля не обклеєні шпалерами, не обшиті сучасним пластиком, а розфарбовані малюнками із дитячих казок.
Та повернімось до моєї першої (і поки що єдиної) вишиванки. Я вперше одягнув її минулого року на День Конституції України, коли ми влаштували у Нових Санжарах перший марш вишиванок. Тоді нам говорили: це не на часі, іде війна, люди вас не зрозуміють. Ми справді дуже хвилювалися, що новосанжарців прийде мало. Але люди прийшли. Їх було багато. І майже в кожного була своя, особлива, вишиванка. Це виглядало красиво. Принаймні, так здається, коли зараз переглядаєш фото із минулорічного маршу. І справа була не лише у вишиванках. Справа, насамперед, — у людях. Такої позитивної енергетики особисто я не відчував більше ніде і ніколи. Хіба що у перші дні на Майдані, коли ще не було загиблих, коли всі вірили в перемогу добра і раділи тому, що у цій країні насправді є так багато хороших людей.
Минув рік, за який кожен з нас втратив більше, ніж отримав. До перемоги добра ми не наблизились, а позитивна енергетика зникла з нашого життя разом із першими загиблими на Сході друзями. У серця багатьох з нас заповзли апатія та зневіра. І частина з тих, хто вчора готовий був іти до кінця за цю країну і цих людей, вкрай розчарувалися. Ба, більше: дехто справді вирішив, що «все пропало».
І ось у такий, здавалося б, абсолютно несприятливий для цього час ми вирішили провести другий марш вишиванок у Нових Санжарах. Нам знову скажуть, що йде війна. А ми знову відповімо, що збираємо людей не на пиятику чи вечірку. Ми хочемо дати усім можливість у День Державного Прапора вийти на вулицю рідного містечка і побачити інших, хороших людей. У вишиванках чи без — не має значення (хоча краще все ж таки у вишиванках). Але побачити, що навколо є люди, яким небайдужа ця країна, для яких рідний прапор — не просто шматок тканини синього та жовтого кольору, а вишиванка — не просто матерія, прошита різнокольоровими нитками.
Тому ми таки зберемося 23‑го, у День Державного Прапора, о 18:30 на тому самому місці, на подвір’ї Новосанжарського НВК. Ви легко нас упізнаєте: ми будемо у вишитих сорочках. І хтось із нас обов’язково триматиме синьо-жовтий прапор України. Нас буде багато. Рівно стільки, щоб довести: нічого не пропало, усе лише починається.
