17‑го вересня відбулася позачергова сорокова сесія районної ради шостого скликання, на якій депутати перерозподілили кошти цільового фонду та вдруге не проголосували за продовження трудового контракту з директором інформаційного центру «Новосанжарщина».
Засідання починається о 10:00. Цього разу присутні 40 депутатів з 58 і запрошені (керівники організацій, установ та інші). На розгляд депутатів виносять перелік об’єктів, які будуть фінансуватися з додаткових 100 тисяч цільового фонду соціального розвитку. Питання вирішується швидко, без заперечень та пропозицій, одноголосно. Загалом перші три питання, які стосуються бюджету, розглядають досить швидко. А от четверте займає понад півтори години. Голова ради Геннадій Супрун повідомляє, що Борис Федоренко та ще 19 депутатів подали звернення про повторний розгляд питання продовження контракту із директором Інформаційного центру «Новосанжарщина» Олександром Зінченком. Нагадаємо, що рада розглядала це питання 12‑го серпня і тоді рішення не було прийнято. Борис Федоренко одразу пропонує висловити свою позицію щодо даного питання голові районної ради. На що той відповів:
— Ще десять хвилин і Ви почуєте і побачите мою позицію!
І пропонує висловити думку з цього питання присутніх депутатів.
У залі встає з місця Володимир Замула:
— Згадайте про свою совість і давайте відкинемо статті про мене. У мене є що показати. Це стосується і необ’єктивного висвітлення подій у Соколовій Балці. Нічого правдиво не висвітлено. Газета працює на замовлення. Відомо, що завше, коли думка редактора не співпадає з думкою автора допису, стаття не друкується. Або якщо друкується, то факти у ній перекручуються. Чого вартий випадок, коли лист пенсіонерки просто передали в руки тому, про кого писала жінка в газету. І після цього їй погрожували і лили всякий бруд!
За критикою редактора лунають і слова підтримки. Зокрема, виступає колишній голова ради Володимир Левицький:
— Коли я був головою районної ради, то в мене теж були конфліктні питання, які стосувалися газети. Але ми говорили і, врешті, знаходили компроміс. То чому б не знайти порозуміння зараз?
На що Геннадій Супрун відповідає:
— Давайте будемо чесними. Після останньої сесії ми спілкувалися з Олександром Вікторовичем, але ніяких позитивних змін за цей час у роботі газети не відбулося.
Із залу лунає кілька пропозицій, щоб перед депутатами виступив сам директор Інформаційного центру.
Через кілька хвилин Олександр Зінченко вже виступає із трибуни:
— Коли я прийшов у 2006‑му в газету, то в редакції бігали миші і був один комп’ютер. Зараз у кожного працівника є комп’ютер, є меблі, зроблено ремонт. При цьому ми виживаємо, а не живемо. Була 16‑сторінкова повноколірна газета. Зараз друкуємося в одному кольорі, бо не маємо можливості окуплятися. Нашими послугами користувалася і райдержадміністрація, але й досі не заплатила за друк матеріалів. Ми не маємо боргів перед працівниками, хоч державне фінансування, на жаль, слабке. Працівників через те у нас троє і боїмося брати нових, бо не знаємо, чи зможемо платити щомісячну зарплату.
— Три посади, говорите? — уточнює Геннадій Супрун. — А я по діагоналі читаю — чотири. Борис Федоренко більше пише, ніж редактор! (Має на увазі, що депутат Борис Федоренко чи не єдиний з усього складу ради друкує матеріали про себе в газеті. — Авт.)
На це Олександр Зінченко відповідає:
— Ми до всіх депутатів ставимося однаково. І якби хтось інший приносив статті, то ми б теж друкували. А це ж таке: хтось більш активний, а хтось більш інертний.
У гарячому обговоренні ситуації Геннадій Супрун підкреслює:
— Ну, це ж газета районної ради, а не Бориса Васильовича!
Депутат Віктор Дубович на ситуацію реагує так:
— Мені навіть неприємно тут знаходитися. Мені і всім зрозуміло, що зараз відбувається з’ясування особистого конфлікту, Вашої особистої неприязні! (звертається до Супруна. — Авт.).
Втручається в розмову зі своїм питанням і Володимир Левицький:
— А районна рада подавала офіційне подання про незадоволення Вашою роботою?
— Ні, — відповідає директор інформаційного центру. І уточнює позицію видання щодо ситуації в Соколові Балці. Мовляв, газета не займає якоїсь сторони, а друкує те, що приносять люди.
На ці речі гостро реагує Володимир Замула:
— Та все розказуйте! Я розумію, що у Вас немає ні до мене поваги, ні до кого. Друкуєте ж з однієї сторони, що «бабка сказала», а коли звернеться інша, то треба аргументи, докази. І не треба перепихати на інших вину та ховатися за чужими спинами!
У залі витає нотка втоми і нетерплячості.
— Я вже їсти хочу! — жалібно говорить один з депутатів.
Та після цього виступає ще Борис Федоренко:
— Я тіряю ніть. Я не внікаю, ви мене перші зацепили, обізвавши мєнтом, а ми з вами колєги. Да і друкують мене разні газети. Напрімєр, «Урядовий кур’єр»…
Потім пропонує: якщо колеги не підтримують п’ятирічний контракт, то принаймні нехай дадуть попрацювати редактору інформаційного центру ще рік. А потім уже з місця додає:
— Єслі проголосуєте за Зінченка ще на рік, то обіщяю: не буду печатать свої статті!
Ось і довгоочікуване голосування. Та депутати не голосують за продовження трудового контракту з Олександром Зінченком ні на п’ять років, ні на рік.
Борис Федоренко так і не дочекався остаточного результату голосування і вийшов із зали.
