У цьому номері ми завершуємо розповідь про безславний крах проекту, котрий мав зробити із Кобеляк курортне містечко всеукраїнського значення.
Читайте першу та другу частини цієї цікавої історії.
Поступово й всі інші учасники «проекту століття» почали втрачати до нього інтерес. У розмовах між собою вони вже відверто говорили, що, швидше за все, потрапили на гачок талановитого афериста. Але «виносити сміття» із хати ніхто не наважувався.
Сам Володимир Долина демонстрував абсолютний спокій. Колегам із проекту він заявляв, що особисто поїде в Київ і привезе документи, котрі нарешті розблокують фінансування. Потрібно віддати належне міцності нервів Володимира Сергійовича. Він абсолютно не знітився і не почав нервувати навіть тоді, коли дізнався, що редакція «ЕХО» направила запити в канадське посольство та Світовий Конґрес Українців. Навпаки, Долина погодився дати розлогий коментар із цього приводу. Крім того, чоловік обзавівся черговим автомобілем. Він їздив містом уже на старенькому «Фольксвагені», розмальованому символікою «Правого сектору». Для того, щоб видурити у «правосекторівців» машину, Долина пообіцяв їм роботу охоронців у все тому ж реабілітаційному центрі.
Поїхав у Київ… на рибалку
І ось за кілька днів до запланованого інтерв’ю із розповіддю про джерело фінансування мегапроекту Володимир Долина вийшов із готельного номеру. Кілька тижнів тому він виселився із квартири, у якій жив до цього. Черговій в готелі Володимир Сергійович сказав, що їде на рибалку. До речі, у цей день великий комбінатор саме мав заплатити за три тижні проживання.
Звичайно ж, з «рибалки» Долина не повернувся. Ніні Ясинській, котра почала розшукувати автора проекту, він заявив, що перебуває в Києві. У столиці Долина нібито веде перемовини щодо грошей для центру. Щоправда, через кілька днів Сергійович перестав відповідати на дзвінки Ясинської.
А невдовзі на адресу фонду «Кобеляцька батьківщина» надійшов лист із зони АТО. У ньому керівництво батальйону «Полтава» прохало про матеріальну допомогу на суму 200 000 гривень. Зрозуміло, що Ніна Ясинська не змогла виконати подібне прохання. Адже грошей на рахунку фонду як не було, так і немає. Натомість Ніна Анатоліївна допомогла редакції зв’язатись із батальйоном, надавши номер контактної особи. Ось, що розповів один із командирів «Полтави»:
— Про існування кобеляцького благодійного фонду ми дізналися від отця Володимира. Він приїхав до нас на старенькій «вазівській» «шістці». Наші хлопці, можна сказати, від вірної смерті цього чоловіка врятували, полагодивши його машину. Якби «шарові» не поміняли, то він невдовзі розбився б. От отець Володимир і розповів нам про благодійний фонд у Кобеляках. Нібито там є багато канадських грошей і вони всім допомагають. Чесно скажу, мені той отець аферистом видався, але листа ми таки відправили.
Неважко здогадатися, що «священиком» виявився вже добре знайомий кобелячанам Володимир Долина. Але не лише в армійському батальйоні «засвітився» «благодійник», котрий примудрився одночасно перебувати на рибалці, ділових перемовинах у Києві і в Артемівську, де несли службу бійці «Полтави».
Досить цікавими є обставини, за яких Сергійович «висвятився» у сан.
Виїхавши із Кобеляк, він, звичайно ж, ні до якого Києва ні на які перемовини не поїхав. Сергійович вирушив на схід. Точніше, у місто Краматорськ. Там він швиденько познайомився із місцевим священиком. І розповів тому вже відому кобелячанам історію про друзів у канадській діаспорі. Краматорському священику Сергійович запропонував будувати на Донеччині дерев’яні церкви. Далі все пішло за відомим сценарієм: поїздки населеними пунктами, вибір земельних ділянок, телефонні розмови із загадковими благодійниками. Та в один прекрасний момент Долина заявив священику, що планує поїхати в Донецьк до хворої дружини. Той зауважив:
— І як же ви в логово сепаратистів із татуюваннями у формі тризуба поїдете? Одягніть хоча б щось із довгим рукавом.
— Так на вулиці ж сорокаградусна спека. Одягну світер чи сорочку — і одразу викличу підозру.
Зрештою зійшлися на тому, що найменше підозр викликає людина в сутані. І Долина попрохав позичити йому священицький одяг. Священик запитав, чи вміє Сергійович хоча б хреститися. І почув у відповідь, що той навіть був послушником у Почаївській Лаврі. На тому й порішили. Священик купив і дав аферисту рясу, камилавку й чотки. Та ще й машину свою віддав. Адже ніяка ряса не врятує в Донецьку людину, котра зараз приїде туди на автомобілі, розмальованому символікою «Правого сектору».
Ну, а далі Долина «випірнув» у Артемівську. Зараз краматорський священик уже все зрозумів і намагається знайти чоловіка, котрий його фактично обікрав. Священнослужитель вияснив, що його кривдник у свій час дійсно засновував у Донецьку чотири фірми. Усі вони благополучно збанкрутували. Тобто, із легальним бізнесом у Долини якось не склалося. І він пішов шляхом Остапа Бендера.
Великий комбінатор, барон Мюнхаузен чи шизофренік
Ось так за кілька місяців один чоловік зумів пошити в дурні кілька десятків громадян та організацій. Краматорський священик вважає, що всі обдурені стали жертвами дуже талановитого шизофреника. Можливо, й так. Адже Володимир Долина прекрасно поєднав у собі риси одразу двох знаменитих літературних персонажів. Із Мюнхаузеном його пов’язує фактично безмежна фантазія і вміння самому повірити в свою ж брехню. Ну, а обдурити інших, то вже справа техніки та знання людської психології. При цьому Сергійович вибирав фактично безпрограшні для себе варіанти. До кобеляцьких чиновників він особисто не підходив, а присилав Ясинську та Буняка, людей у Кобеляках відомих. От уявіть собі ситуацію, коли міська влада відмовила у виділенні землі для потреб поранених воїнів АТО. Щоб тоді почалося! Поставте себе на місце людей, котрі кілька місяців безкоштовно працюють у надії мати високооплачувану роботу. Нібито й хочеться сказати: а де ж наші гроші? Нібито й хочеться скандал влаштувати. А раптом то все було серйозно, і через мою жадібність та нетерплячість може припинитися такий перспективний проект? Та й заявляти про себе як банального лоха теж не надто хочеться. Напевно, саме так думали люди, обдурені Долиною. У результаті в не надто приємну ситуацію потрапили Ніна Ясинська та Андрій Буняк, керівники міської та районної рад, депутати, члени виконкому, бійці батальйону «Полтава» та «Правого сектору», краматорський священик. І, що найцікавіше, Володимир Долина, як і Остап Бендер, не матиме проблем із правоохоронцями. Адже жодної заяви на нього немає. Так що, чоловік ще не один фонд відкриє в Україні.
І останнє. Можна, звичайно, посміятися з легковірності посадовців та звичайних громадян. Але вони не унікальні в цьому. Згадайте, як кілька років тому лижний інструктор багатомільярдні угоди із українським урядом підписував.
