Написанню цієї статті передувала цікава, майже містична історія. Трапилося це у минулу п’ятницю. Близько 16-ї години сідаю за комп’ютер, щоб почати набирати текст саме цієї статті. Мова мала йти про те, як можна швидко і без особливих проблем знайти господарів для частини безпритульних собак, котрі роками блукають містом.
Аж тут виникає дилема: набирати текст чи побігти крос. Адже вранішню пробіжку пропустив. Після кількох хвилин роздумів вирішую, що побіжу. Статтю можна надрукувати і пізніше, а на вулиці невдовзі стемніє.
Біжу. Аж раптом неподалік від повороту із вулиці Шевченка на вулицю Гоголя бачу зграйку собак. Двоє із них, вочевидь «місцеві», женуть по дорозі третю. Побачивши людину, переслідувачі зникають у кущах. Третя собака, та, яка втікала, навпаки, буквально кидається під ноги, шукаючи захисту. А потім, не відстаючи, так і біжить усю трикілометрову кросову дистанцію. Усі спроби відігнати тварину були марними. І кричав на неї, і руками замахувався. Падає на землю, зіщулюється, тремтить, а потім встає і знову біжить за мною. Так і прибігла аж до дому. Довелося впустити у двір, погладити і нагодувати. Собака виявилася зовсім молодою. Безпородну суку вирішили залишити вдома, а потім запропонувати знайомим, котрі якраз шукали собі цуценя.
Містика, та й годі. Залишився б друкувати статтю про бездомних собак, не зустрів би оце чергове «нещастя», яке або загубилося або було викинуте на вулицю «добрими» людьми. А побіг — зустрів прекрасний епізод для редакційної.
На жаль, абсолютного хепі-енду в цій історії немає. Найда, так вирішили назвати собаку, вранці зникла. Напевне, побігла за іншою людиною, намагаючись знайти в ній нового господаря і друга. Більше я її не бачив. Дай Бог, щоб їй пощастило.
Ось таких Найд, Жуж, Чубайсів, Путь чи взагалі безіменних цуциків лише через мене пройшло не менше десятка. І зараз вдома живе Жуля, котра раніше мешкала у картонній коробці в одному з під’їздів. Усі собаки або приходили додому самі, або отак чіплялись на вулиці. Усі вони, крім останньої, досить швидко знаходили собі нових власників. Робиться це дуже просто: подається оголошення в газету, і можете не сумніватися, що собаку у вас заберуть. А потім ще близько місяця вам будуть дзвонити і запитувати, чи віддаєте ви цуценя. Перевірено на собі з десяток разів.
До чого веду. Інколи доводиться чути від знайомих (а то й незнайомих) людей такі ось причитання: ой, у нас в дворі такі гарні цуценятка бігають нічийні. Ой, і жити їм немає де, і їсти нічого. Ой, замерзнуть же взимку. Ой, так мені їх жалко, що аж серце кров’ю обливається.
Шановні, не потрібно лити сльози і обливати кров’ю своє серце. Просто зробіть хоча б щось. У цьому випадку дайте оголошення в газету. І серцем здоровіші будете, і собаку врятуєте.
…І ще про одне. Деякі «любителі» собак інколи ллють лицемірні сльози, знову ж причитаючи: та я б і взяв цю собачку, але воно ж сучечка. Що ж я потім із цуценятками робитиму. Теж немає ніяких проблем. У всіх ветаптеках продаються спеціальні пігулки. Тричі в місяць по одній таблетці і небажаної вагітності у вашої собачки не буде. І коштує це зовсім недорого. У місяць — 5-6 гривень. До речі, з цього приводу мав колись дискусію із представником ортодоксальної церкви. Він стверджував, що давати собаці протизаплідні пігулки є гріхом. Мовляв, не можна втручатися в природний процес. Можливо, це і є гріхом. Та невже краще топити і закопувати в землю новонароджених цуценят чи кошенят? Або ще простіше: викидати їх у контейнери для збору сміття. Частина кобелячан роблять саме так.
…Так що, зробити добру справу насправді дуже просто. Для початку дайте в газету оголошення такого змісту: «Віддам у хороші руки…».
