Наразі в Україні спостерігається велика кількість різних громадських ініціатив, які ставлять собі за мету виявити корупційні правопорушення у сфері державних закупівель та оприлюднити інформацію про ці правопорушення у ЗМІ.
З екранів телевізорів та з моніторів комп'ютерів ми кожен день бачимо, чуємо, читаємо значну кількість повідомлень на цю тему.
А що, власне, після оприлюднення такої інформації відбувається надалі? А надалі, в більшості випадків, не відбувається нічого. Громада обурюється, але порушення не усувається, закупівля завершується, держава отримує збитки від неефективного витрачання публічних коштів.
Звісно є також і випадки, коли замовники (органи місцевого самоврядування, державні установи) після оприлюднення інформації про певні правопорушення під час проведення тендеру відміняють торги або іншим чином усувають порушення. Разом із цим таких випадків не багато. Частіше за все замовники навіть не підозрюють, що інформація про порушення потрапила у ЗМІ.
Враховуючи такий стан речей, громадська організація Східноукраїнський центр громадських ініціатив завдалася питанням: а чи може громадськість якимось чином вплинути на порушення, зокрема, припинити такі порушення, та яким чином будуть реагувати на такі спроби громадськості контролюючі органи та самі замовники торгів?
На протязі січня-травня 2015 р. СЦГІ за підтримки Програмної ініціативи “Демократична практика” Міжнародного фонду “Відродження” здійснював моніторинг державних закупівель, які проводилися в Полтавській області, а виявлені порушення оскаржував до контролюючих органів.
За фактами виявлених порушень замовникам торгів було направлено 147 пропозицій про усунення порушень законодавства. Майже у кожному другому випадку комітети з конкурсних торгів замовників прийняли зауваження Центру та усунули порушення (69 випадків), зокрема, через допущені порушення відмінили 14 торгів та 7 переговорних процедур закупівлі. Такі цифри загалом не можуть не втішати.
Але залишилася ще майже половина випадків, коли замовники або не визнали порушення, або взагалі жодним чином не прореагували на звернення громадськості. В таких випадках мали б діяти контролюючі органи, куди Центр направив 49 звернень про вжиття заходів реагування. І в цьому разі цифри зовсім невтішні. Державні контролери вжили заходів реагування (провели перевірки, прийняли необхідні рішення по суті питання тощо) лише у 5-ти випадках.
За законом, органом оскарження у сфері державних закупівель є Антимонопольний комітет України (АМКУ). Саме на цей орган покладено обов'язок розглядати скарги про порушення законодавства у сфері державних закупівель.
В скарзі до АМКУ потрібно чітко зазначати, яким чином виявлене порушення стосується прав та законних інтересів заявника, з чим в неурядових організацій виникають певні складнощі, адже діяльність таких організацій спрямована на захист громадських (суспільних) інтересів та/або інтересів своїх членів, тобто інтересів невизначеного (відносно визначеного) кола осіб, а не власного права чи охоронюваного законом інтересу (права чи охоронюваного законом інтересу неурядової організації як юридичної особи).
Ще однією перепоною для подання скарг до АМКУ є встановлення плати за подання скарги, яка зараховується до Державного бюджету України. Розмір цієї плати на цей час становить 5 тис. гривень - у разі оскарження процедури державної закупівлі товарів або послуг, і 15 тис. гривень - у разі оскарження процедури державної закупівлі робіт.
Далеко не кожна неурядова організація може дозволити собі такі витрати. Виникає справедливе теоретичне питання: чи виправдані такі обмеження та чи не потрібно надати право на оскарження будь-якій особі, у тому числі неурядовим організаціям та окремим громадським активістам?
Обмеження кола осіб, які мають право на оскарження процедур закупівлі, є загалом виправданим. Спеціалістам, які займаються державними закупівлями, добре відомо, що громадські організації досить часто стають інструментом для недобросовісних дій під час закупівлі. Наприклад, відомі непоодинокі випадки, коли через необґрунтоване оскарження блокувалося подальше проведення закупівлі, а за відкликання скарги від керівника замовника вимагалася грошова винагорода.
Саме задля зменшення кількості подібних зловживань право на оскарження було надано лише особі, чиє право порушено, а за подання відповідних скарг стягується плата до бюджету.
Разом із цим, як виявилося в ході моніторингу, для неурядових організацій існують й інші правові підстави для звернення до органів АМКУ.
Першою такою підставою є виявлення ознак, які вказують на порушення законодавства про захист економічної конкуренції — змови учасників. Центр загалом подав 2 такі звернення і обидва звернення були розглянуті Полтавським обласним територіальним відділенням АМКУ по суті викладених в них питань.
Другою підставою для звернення до органів АМКУ є виявлення дій чи бездіяльності посадових осіб, які містять в собі ознаки адміністративного правопорушення. Проте АМКУ наразі не складає протоколів про адміністративні правопорушення мотивуючи це начебто відсутністю на те повноважень та колізіями в законодавстві.
А от інший державний орган - Державна фінансова інспекція України, не заперечує своїх повноважень щодо складання протоколів та загалом позитивно сприймає звернення громадськості. За зверненнями Центру Державна фінансова інспекція в Полтавській області провела дві перевірки та загалом склала 10 протоколів про адміністративні правопорушення, що, однак, не потягло за собою реального покарання для порушників.
Наприклад, в трьох випадках районний суд визнав вчинені діяння малозначними та обмежився лише попередженнями щодо порушників, що є усталеною практикою серед судів і в інших регіонах нашої країни.
Вважаємо, що оскільки закон передбачає за адмінправопорушення у сфері держзакупівель штраф у розмірі від 11900,00 грн. до 17000,00 грн., віднесення подібних правопорушень до категорії малозначних потребує докладного та виваженого обґрунтування, якого в рішеннях суду явно не вистачає.
Як бачимо, громадський контроль у сфері державних закупівель має значну кількість “підводних каменів” та вимагає від неурядових організацій достатньо професійного підходу до його здійснення.
Надання громадськості доступу до всієї інформації щодо державних закупівель, яка підлягає оприлюдненню, повинна супроводжуватися реальною можливістю неурядових організацій ефективно оскаржувати виявлені порушення та через відповідні звернення притягати винних осіб до передбаченої законом юридичної відповідальності.
Наразі, державні органи, до сфери повноважень яких входить державний контроль за закупівлями та витрачанням публічних коштів, зазвичай не поспішають реагувати на звернення громадськості щодо виявлених порушень, а спонукання їх до цього в судовому порядку є непростою та довготривалою процедурою.
Це призводить до того, що найрозповсюдженішою серед неурядових організацій реакцією на виявлені порушення тендерного законодавства залишається публічний розголос у ЗМІ, що, однак, не можна назвати ефективним засобом юридичного захисту громадських інтересів. Як вже зазначалося на самому початку, лише у рідких випадках публічний розголос призводить до відміни торгів чи усунення порушень іншим чином.
Тому досить актуальним залишається питання розробки та закріплення на законодавчому рівні ефективних засобів юридичного захисту громадських інтересів у цій сфері, що є непростим завданням.
Такі засоби повинні, з одного боку, надавати громадськості можливість ефективно оскаржувати виявлені порушення, а з іншого боку, виключати можливість зловживання неурядовими організаціями своїми правами.
