Днями знову зателефонували. Знову бюджетними. Знову скаржаться на несправедливість та утиски. Цього разу розповідають про те, що їх примушують виписувати непотрібні їм газети. Мовляв, є в Кобеляках установа, у якій троє працюючих виписали шість однакових газет. По дві на людину. Тому що вказівка така «зверху» надійшла. Просять допомогти. Сиджу і думаю, як це зробити. Звичайно ж, люди, які скаржаться, прохають їх не називати.
Уявляю ситуацію. Приходжу до керівника установи. Запитую, чи відповідає дійсності інформацію про примусову передплату. Як ви думаєте, що відповість чиновник? І як журналіст доведе, що згадана інформація не є вигадкою. Адже ні прізвищ, ні назв газет, ні квитанцій на передплату в мене немає. Є лише чиїсь слова.
Інший приклад. Містом курсують чутки про якусь банду, яка тероризує молодь на дискотеці та «вибиває борги». Знову ж, ні прізвищ постраждалих, ні сум «вибитих» грошей, ні інших доказів. Не дивлячись на це, йду до начальника відділу поліції Володимира Федана. Володимир Іванович перевіряє: заяв від постраждалих немає. Допитувати молодиків, які нібито порушують закон, відкривати кримінальне провадження неможливо. Є ж презумпція невинуватості.
У обох випадках скаржники говорять:
— Ми називати себе і свідчити не будемо, тому що боїмося.
Бояться, бо їх можуть вигнати з роботи, побити, вбити, спалити машину, хату і так далі, і тому подібне. Задаю їм питання:
— Назвіть, будь ласка, приклади, кого за подібні дії вигнали з роботи, кого вбили, кому спалили хату?
Мовчать, прикладів немає. Між тим, я особисто можу назвати п’ять випадків, що сталися протягом останнього місяця, коли співробітники поліції миттєво виїжджали на місця події після звернень одних лише працівників редакції. Одного разу завдяки такому реагуванню зберегли пенсіонерці 40 тисяч гривень, які бабуся готувалась віддати шахраям. Був і один анекдотичний випадок. Інша бабуся передала в редакцію записку, у якій стверджувала, що її заблокували в будинку. Виїхали поліцейські й туди. Виявилося, що у старенької все в порядку. Лише не працюють стаціонарний і мобільний телефони. Свої дії бабця пояснила наступним чином:
— А так швидше приїдуть.
Цей текст написаний зовсім не для того, щоб проспівати оду працівникам поліції. Вона працює далеко не ідеально. Не маю на меті і засудити людей, котрі всіх і всього бояться. Просто хочеться вже всоте повторити, що цей світ, ваше життя зміняться на краще лише в тому випадку, коли ви самі, особисто, власними ручками, ніжками, головою почнете хоча б щось для цього робити. Вас примушують передплачувати непотрібну газету? Голосно і чітко скажіть:
— Я не буду цього робити.
Вимагають гроші якісь «бандити»? Знову ж голосно і чітко кажіть:
— Я пишу заяву в поліцію.
А потім йдіть і пишіть. А от якщо начальник не заспокоюється, а поліція не реагує, тоді вже можна йти в редакцію, прокуратуру, інші служби чи органи. Хоча, як правило, необхідності в цьому вже не виникає. «Попускає» всіх. І начальників‑самодурів і «бандитів». Просто потрібно так зробити хоча б один раз.
Перевірено на собі. І хата ціла, і з роботою проблем ніколи не було.Та знайте, що дзвінків від вас ми чекаємо завжди.
