Волею обставин минулого тижня довелося добиратися автостопом із Карлівки вже після 22:00. Рейсових автобусів на Полтаву у такий пізній час немає, а остання електричка підступно втекла за кілька секунд до мого візиту на місцевий вокзал.
Стою. Голосую. Машин надзвичайно мало, а ті, які рухаються у потрібному напрямку, пролітають повз самотнього автостопера, практично не скидаючи швидкості. Поступово розумію, що шанси дістатися Полтави, а потім і Нових Санжар, наближаються до позначки 0. Так минає хвилин тридцять. І раптом тоді, коли на це вже й не сподівався, біля мене гальмує старенька «копійка». І водій люб’язно пропонує довезти автора до Полтави.
— Сам, бувало, їздив автостопом. Розумію, що холодно.
Їдемо. Розмовляємо. Водій виявляється підприємцем із Полтави. І розповідає він, що рік тому ще їздив на білому «БМВ», мав вантажний мікроавтобус і бізнес, який приносив непогані прибутки. Потім поїхав за кордон. І там дізнався, що його партнери, висловлюючись вуличною термінологією, «віджали» у нього справу. Доки повернувся в Україну, бізнесу в нього вже не було. Натомість були фінансові зобов’язання і кредити. Довелося продати і «БМВ», і мікроавтобус. І пересісти на стару «копійку», яка лишилася єдиним транспортним засобом підприємця.
Але він не опустив руки, як часто буває після таких розчарувань. Не запив, не став жалітись на несправедливе життя. Натомість заставив свою нерухомість, знову отримав кредити і почав бізнес фактично з нуля.
— Який сенс жалкувати за тим, що вже втратив? Усе ж у твоїх руках — працюй, розвивайся і зможеш досягти ще більшого, — розмірковує підприємець.
На новий «БМВ» він ще не заробив. Але ту частину ринку, яку заповнював його бізнес, практично повернув. До речі, нечесні партнери невдовзі збанкрутували (не без допомоги конкурентів).
Він довіз мене до полтавського «МакДональдза». Гроші брати відмовився. І покотив своєю «копійкою» далі у справах. А мені дорогою до Розсошенців не виходила із голови його історія. Виходить, що буває і так. Людина не жаліється на життя, на складні економічні умови, на поганий уряд чи високі ціни. А просто робить ту роботу, яка у неї виходить найкраще. І навіть упавши, підводиться і рухається далі.
А ще згадав слова одного доброго друга, із яким тоді не погодився. Але тепер пригадав їх знову: «Ми можемо змінити цю країну революційно. А можемо — еволюційно. Якщо кожен просто буде якісно виконувати свою роботу, отримувати від неї задоволення, розвиватися, поступово зміниться і країна навколо нас».
Не впадайте у відчай. Не опускайте руки. У нас усе обов’язково вийде.
