Шановні читачі «ЕХО»! Уже цілий день голова кипить від пошуку логічної відповіді на питання: чому в білицького селищного голови Юрія Петровича Латиша вистачає бюджету на 150-відсоткову добавку до зарплати, на утримання заступника голови та на багато інших витрат…, а от на найнеобхідніші потреби — «грошей немає»? Розповім детальніше одну реальну історію із власного життя.
У ніч із 18-го на 19-те січня 2016 року о 23:40 у мого сина Артема різко почалась алергічна реакція на тілі — кропив’янка. Вона стрімко «заливала» весь організм дитини з голови до ніг, перетворюючись на великі пухирі, з подальшим розпуханням шиї та обличчя. Зателефонувавши на 103, я викликала швидку допомогу. Уже за кілька хвилин мені передзвонила чергова медична сестра Наталія Пасько і повідомила, що карета «швидкої» застрягла в снігових заметах у районі Будинку культури, намагаючись піднятись по найпохилішій вулиці до мікрорайону Гора. Дивлячись на стан сина, який швидко погіршувався, я самостійно почала давати йому пігулки від алергії. Та результату не було. Потрібна була допомога фахівців. Зателефонувала знову Наталія Анатоліївна і повідомила, що, намагаючись знайти проїзну дорогу, цього разу машина засіла в снігах біля залізничного переїзду, а вона з валізою йде до нас пішки. Мій чоловік вирушив назустріч, аби допомогти їй добратися якнайшвидше. У цей час хворобливий стан дитини сягав максимуму: у будь-який момент міг настати набряк Квінке, адже температура тіла підвищувалася, а губи та обличчя розпухали. Потрібно віддати належне Наталії Пасько, яка увесь час була на зв’язку, підбадьорювала мене і, незважаючи на замети, ішла на допомогу. Вона встигла. Введені нею препарати до ранку повернули стан Артема до нормального.
Коли медична допомога була надана, одразу ж вночі ми зателефонували до голови селищної ради Юрія Петровича, повідомили про ситуацію, на що він відповів (цитую): «А шо ж я можу зробити? Це ж від мене не залежить». Наступним став наш дзвінок до заступника голови Сергія Петрова. Ми отримали таку відповідь: «Я поняв, поняв».
Результат моїх нічних дзвінків увінчався успіхом з прочищення дороги вже вдень, о 13:30. Думаю, де зараз би була моя дитина, якби я чекала на допомогу керівників селища? Страшно навіть уявити…
Я розумію все: немає тракторів, водіїв, техніка зламана і так далі. І я не прошу, щоб вночі були всі вулиці розчищені, бо розумію, що погодні умови непередбачувані. Та допоможіть знайти відповідь на одне питання: чому, знаючи про замети, біля карети «швидкої» не було чергового трактора, який би забезпечив доїзд на виклики? Невже в Біликах немає такої техніки в нашому ж комунгоспі чи на підприємстві «Сільські традиції», чи на цукровому заводі, чи в агрофірмах Сергія Жука або ж у Олександра Копельця? Є! Варто лише було піднятися Юрію Петровичу з теплого місця і потурбуватись про тих людей, завдяки яким тепер і посада є, і заступник, і оклади, і премії…. І можна просто відговоритись: «А шо ж я можу зробити? Це ж від мене не залежить».
Я безмежно вдячна Наталії Анатоліївні Пасько за добросовісне виконання своїх обов’язків! І безмежно обурена такій роботі селищного голови, від дій, точніше, бездіяльності, якого сьогодні вночі залежало життя мого сина!
Від редакції: Отримавши листа від Олени Пастернак, ми попрохали прокоментувати ситуацію білицького селищного голову Юрія Латиша. Телефонна розмова з ним відбулася у середу 20 січня. Юрій Петрович підтвердив, що Олена Пастернак зверталася до нього зі скаргою. Водночас він заявив, що снігоочисна техніка вже в той день тричі проходила по вулиці біля її двору. За словами Латиша, у вівторок на розчищенні снігу в Біликах працювало 4 одиниці техніки. Допомогу комунальникам надали адміністрація цукрового заводу, «Сільських традицій», а також фермерських господарств «Громада-Агро» та «Покрова».
Селищний голова розповів, що в четвер до розчищення тротуарів та підходів до шкіл і дитячих садків будуть додатково залучені 5 безробітних. За їх роботу заплатить центр зайнятості.
Між тим, жителі Біликів розповідають, що найкраще почищена дорога від повороту на Кобеляки до мосту через річку Ворсклу, а також дорога через Куст-Кущі. Там працювала техніка фермера Петра Слокви.
