8 Березня журналісти «ЕХО» вирушили на вулиці Нових Санжар, щоб дізнатися, як жителі селища відзначають це свято і що дарують жінкам чоловіки у Міжнародний жіночий день.
Як і очкувалося, більшість новосанжарців відклали придбання подарунків для жінок на останній день. Тобто, на саме 8 Березня. І немає нічого дивного у тому, що найбільші черги цього дня зібралися біля торгівців квітами. Що цікаво, купували букети як чоловіки, так і жінки. Хто-хто, а самі представниці слабкої статі це весняне свято люблять і не забувають вітати із ним своїх подруг, мам, бабусь, сестер і доньок. До речі, із Радянським Союзом цей день практично ніхто не асоціює, сприймають 8 Березня переважно як свято весни та жіночності.
— Для мене це свято. Я у цей день вітаю маму, бабусю, привітаю і маму свого хлопця. Мені також сьогодні подарували квіти, — демонструє букет білих троянд Юлія із Полтави, яка приїхала зустрічати 8 Березня до Нових Санжар. — Я знаю, що у цього свята, можливо, і не українське коріння, проте воно стало для нас традиційним. Є ще свято матері, яке відзначають у травні, але ж я ще не мама. Створить українська влада суто українське свято для жінок — будемо відзначати його, а поки що є 8 Березня.
Купити квіти у цей день — завдання № 1 для кожного новосанжарця. При цьому, схоже, завдання не з легких.
— Для мене 8 марта — хуже атомной войни! — зізнається другові чоловік, що йде від машини до квіткової крамниці.
Можливо, дарують чоловіки своїм жінках і щось інше, але більшість вирішує традиційно «відбутися» квітами. Принаймні, так здається, коли ми, проводячи опитування, йдемо центром Нових Санжар. Назустріч постійно трапляються чоловіки з квітами в руках. Хтось несе один тюльпан, хтось — букет, хтось — цілий оберемок квітів.
— Квіти несу дівчині та мамі, — пояснює новосанжарець, якого ми зупиняємо біля магазину «Буля». — Що для мене означає це свято? Що потрібно їхати по букет!
— Маму, бабушку, дівчину, — перераховує хлопець із кількома букетами жовтих тюльпанів у руках. — Для мене? Для мене це не свято. Це свято для моєї дівчини!
— Вітатиму маму, племінничку і сестру, — говорить чоловік, який несе у руках торт. Чи не єдиний, у кого в руках того дня не було квітів. — Я холостяк. А що для мене це свято? Свято весни, свято кохання…
— Женский день! Хоть один день отдохнуть можно і поторжествовать над мужчинами! — посміхається мешканка Нових Санжар Оксана. — Мужчини поздравляют, они правда и с 23 февраля поздравляют! Им говоришь: «С празником!» — «И вас тоже!»—отвечают. Сейчас этот праздник уже не ассоциируется с Советским Союзом. Кто его помнит? А я знаю, что отмечают его и в Италии, и в других европейских странах.
— Для мене 8 Березня — це свято. Це, перш за все, день матері, тому що мама — найголовніша жінка, — говорить мешканка Руденківки Аліна. — Мені у цей день, як правило, дарують квіти. Напевно тому, що свято весняне, у цей час якраз починаються тюльпани, якісь підсніжники.
Оскільки у Міжнародний жіночий день в Україні оголошено вихідний, на вулицях Нових Санжар незвично мало людей (якщо не рахувати черг біля квіткових крамниць. — Авт.). Більшість новосанжарців цього дня відпочивають. Виняток складають хіба що продавці квітів, для яких цей день — чи не найважчий у році.
— Для нас це більше робота. Сенс мого життя такий — вирощувати квіти, щоб вони дарували радість людям! Але 8 Березня для мене день, скоріше, дуже важкий, ніж святковий, — зізнається приватний підприємець Геннадій, біля торгового павільйону якого якраз вишиковується черга за тюльпанами. — Дружину у цей день вітаю, але вона любить польові квіти, а для них ще рано. Подарую їй букет, коли вони з’являться.
Як правило, відповіді новосанжарців були не надто оригінальними: привітаю, подарую квіти тощо. І лише один чоловік був щирим і говорив нешаблонно.
— Як привітаю? Ляжемо із жінкою у ліжко! Що іще? Ну я ж не буду вам у подробицях… А, що подарую? Ну, золото! Що іще можна дарувати? — безапеляційно відповідає чоловік середнього віку із кількома букетами у руках.
Ближче до другої половини дня ажіотаж біля квіткових крамниць у Нових Санжар практично припинився. Натомість на вулицях селища можна було зустріти жінок, дівчат, бабусь і дівчаток із букетами у руках. Виглядали вони щасливими. От якби тільки було це не один раз на рік, правда ж?
