14 березня у Новосанжарській музичній школі згадували Шевченка, декламували його вірші та разом читали «Заповіт».
О 10:30 в актовому залі музичної школи почався захід, приурочений «шевченківським дням» в Україні. Окрім дорослих новосанжарців, на захід прийшли учні 9‑го А та 11‑А. Ведучою заходу була бібліотекар ЦРБ Тамара Паттієва, яка розповіла, що ця зустріч спрямована на ознайомлення з життям та творчістю великого українського поета та художника під загальною назвою «Три літа» (період 1843–1845 рр.).
Мова піде про те, як боліло поету жити за межами країни, який мав гіркий життєвий досвід, але, незважаючи на все, був невиправним оптимістом та борцем. Ведуча зауважила:
— До Шевченка треба рости всім життям. Тарас Григорович для свідомості українського народу — не просто література, він — наш Всесвіт.
Вона підкреслила, що Кобзар вийшов фактично з соціального дна, з родини невільника-кріпака, який доріс до особистості світового рівня. Факти з життя поета візуально доповнюються картинами з екрана проектора. Коли згадується дитинство Пророка, то на екрані з’являється то яскрава світлина хлопчика у вишиванці серед поля з барвистими квітами, то малюнок вдови, яка не дочекалася з рекрутства свого сина.
Старшокласниці у вишиванках декламували твори поета: «Кавказ», «І смеркає, і світає…», «Великий льох», «Минають дні, минають ночі…» та інші. Викладач музичної школи Світлана Яремко заспівала пісню «Нащо мені чорні брови…» на слова Тараса Шевченка.
Наприкінці Тамара Іванівна підсумувала:
— З Шевченком у серці ішли бійці УПА, Шевченко був на Грушевського і говорив вустами Сергія Нігояна, був і в найтяжчі дні на Інститутській. Він хотів, щоб до його слова дослухалися і не забували пом’янути «незлим тихим словом». Любити Шевченка — це не справа смаку, це справа національної безпеки.
На завершення всі учасники заходу, піднявшись зі своїх місць, разом прочитали «Заповіт».
