Житель Кобеляк, котрий є фігурантом гучної і скандальної кримінальної справи, фактично стверджує, що сільський голова Анатолій Няйко говорить неправду в судовому засіданні.
У Полтавському Апеляційному суді продовжується розгляд справи, котра претендує на сумнівну славу найгучнішого скандалу минулого, а, можливо, й поточного років. Мова йде про кримінальні справу за фактом отримання хабара підгорянським сільським головою Анатолієм Няйком. 10 грудня Кобеляцький районний суд визнав посадовця винним у злочині і призначив покарання у вигляді позбавлення волі на строк шість років із конфіскацією майна та позбавленням права обіймати певні посада протягом трьох років. Анатолій Няйко оскаржив це рішення у Апеляційному суді. Нині триває розгляд справи. Газета «ЕХО» висвітлює перебіг «справи Няйка» ще із дня затримання посадовця. Так і в минулому номері газети була надрукована стаття під назвою «На наступне судове засідання викличуть Пастухова».
Буквально наступного дня після виходу цієї публікації до редакції зателефонував Олег Пастухов. Він виявив готовність висловитися на сторінках газети. Крім того, надав редакції аудіозапис. За словами Олега Вікторовича, запис зроблений ним на диктофон напередодні сесії, під час якої підгорянські депутати мали вирішувати долю землі, котру він обробляв.
На аудіозапису чути, що говорять двоє людей. Голос одного чоловіка схожий на голос Олега Пастухова, іншого — на голос Анатолія Няйка. Співрозмовники обговорюють фінансові питання. Йдеться про розрахунок та розподіл грошей, отриманих у результаті господарської діяльності. У кінці розмови чоловік, чий голос схожий на голос Няйка, говорить про долю землі, яка може бути переведена у землі запасу і передана іншому користувачеві.
«Щодо мене теж було кримінальне провадження»
Олег Пастухов розповів про деякі деталі його стосунків із підгорянським сільським головою та «підводні камені», про які не знає громадськість. Він повідомив:
— Ця справа вже обросла великою кількістю чуток і домислів. І хоча я давав свідчення в Кобеляцькому суді, хочу ще раз нагадати про деякі деталі цієї справи. Я обробляв на території Підгорянської сільради 63 гектари землі. Відповідно до вимог законодавства, була оформлена і затверджена районною радою технічна документація та нормативно-грошова оцінка землі. Коли справа дійшла до оформлення договору, мені порадили створити фермерське господарство і працювати на цій земельній ділянці. Оформляти землю я почав через Держземагенство. Та вчасно цього зробити не встиг. Через це повноцінного договору оренди між мною і сільрадою не було. Це є порушенням, але не є злочином. До речі, у 2015 році згадана мною обставина стала предметом перевірки з боку сільгоспінспекції. Перевірка підтвердила, що захоплення землі з мого боку не було. Був складений протокол про адміністративне правопорушення і на мене накладений штраф. Це я визнаю, це задокументовано. Копії документів я залишаю в редакції. До речі, перевірка розпочалася після того, як ініціативна група, створена стараннями Миколи Антонова, звернулась до Кобеляцького відділення тоді ще міліції із заявою про нібито самозахоплення землі мною. Було відкрите кримінальне провадження. Правоохоронці, не володіючи фаховими знаннями у земельних справах, звернулися до обласної інспекції сільського господарства з проханням провести перевірку. І був зроблений висновок — самозахоплення немає. Отже, і криміналу в моїх діях немає, оскільки відсутній склад злочину. Це, підкреслюю, висновки компетентних органів, а не чутки і домисли, які активно розповсюджує група підтримки Анатолія Няйка. Та повернемось до початку цієї епопеї.
Вона розпочалася ще у 2011 році. Саме тоді пан Няйко забрав 9 гектарів землі. Але забрав не у працівників швейної фабрики, як було написано у вас в газеті зі слів Няйка. Три гектари забрали у Валентина Костирі. Ще шість гектарів орендував громадянин Порошенко. Не той, звичайно, про якого всі знають (Сміється — ред.). Ці шість гектарів були в занедбаному стані. Там «росли» багаторічні бур’яни. Навесні я провів дискування та побризкав поле гербіцидом. Восени посіяв озиму пшеницю. Але зібраний вже у 2012 році урожай виявився не таким, як очікувалось. І це не дало мені змоги розрахуватися з Анатолієм Няйком за те, що він погодився надати ці 9 гектарів. Землю цю я обробляв самостійно. Няйко там не показувався, адже вже був на той момент сільським головою і не мав права займатися бізнесом. Нагадую, що з 2009 року в мене був власний трактор, що давало мені змогу працювати на землі самостійно, наймаючи лише комбайн.
Ось із того моменту Няйко і почав нараховувати мені так званий борг. А зовсім не із 2007, як він заявив на Апеляційному суді. Усі, хто дійсно уважно слідкує за перипетіями цієї справи, навіть за матеріалами, що друкуються у газетах, повинні б помітили, що Няйко вже кілька разів змінював свої покази в суді. Спочатку, за його словами, був просто якийсь борг, котрий невідомо звідки виник. Та, певно, Анатолій Миколайович зрозумів, що підтверджень цьому немає і версія «розсиплеться». Потім почав говорити, що ми нібито щось спільно обробляли. Певно, визнав, що не зможе й цього довести. Та й зрозумів, що фактично підтверджує свою протиправну діяльність. Як же так: сільський голова і бізнесом займається. Так з’явилася версія, озвучена в Апеляційному суді, про те, що він мені паї з 2007 року обробляв.
І от із 2012-го Няйко почав рахувати мені так званий «борг». Більше того, він намагався незаконним способом його забрати. У 2014 році він загнав на поле соняшнику комбайн і почав молотити. Я викликав працівників міліції. Була порушена кримінальна справа за фактом самоуправства. Але її до кінця не довели і закрили.
Тепер щодо підприємницької діяльності. Не один я знав, що у Няйка залишились в обробітку власні паї. Була в нього й інша земля, котру він фактично орендував. Записували ті ділянки на Іванова, Петрова, Сидорова, але обробляв їх Анатолій Миколайович. Крім того, у Підгорянській сільській раді із його приходом до влади намітилась цікава тенденція. У людей, котрі орендували по 2,3, 4, 5 гектарів, почали забирати землю. Робилося це і правдами, і неправдами. Ні для кого не є секретом, що практично у всіх отаких дрібних орендарів немає повноцінних договорів оренди. Такою є ситуація і до сьогодні. Але люди якось працюють, платять орендну плату, якісь податки. Та водночас вони є вразливими. Представники влади, особливо сільської, прекрасно знаючи ситуацію на місці, можуть у будь-який момент і будь-яким способом тиснути на таких орендарів. Аж до того, що заберуть у них землю. Я не кажу, що всі сільські голови так роблять. Але така можливість у них є. От Анатолій Няйко такою можливістю і почав користуватися. Випадків позбавлення людей землі було дуже багато. Причому те, що за неї вчасно платили і бур’янів не розводили, ролі не грало. Так забрали шість гектарів землі у Андрія Гречаного. Землю роздали людям, які не мали ні техніки, ні засобів, щоб її обробляти. Зрозуміло, хто б її фактично обробляв і кому б вона приносила прибуток.
Усі ми знаємо, як різко почав зростати добробут пана Няйка після того, як він став сільським головою. Один рік — трактор новенький купив, на наступний — будинок не за один десяток тисяч доларів. Його група підтримки любить згадувати, що Анатолій Миколайович заробив багато грошей, працюючи на російській Півночі. Але чомусь тоді він нічого суттєвого не купляв. А тільки став сільським головою, як «карта поперла».
Про групу підтримки
Хотів би дещо сказати і про групу підтримки, котра постійно супроводжує всі судові засідання по справі Няйка. Її головним організатором та ідеологом є Микола Антонов. Люди їздять під стіни суду, мітингують, вимагають, аби Няйка виправдали. Цікаво, що серед мітингувальників є громадяни, котрі до початку всіх цих подій практично не знали ні мене, ні Няйка. А зараз різко перейнялися його долею. У мене немає стовідсоткових доказів щодо того, що подібні акції є проплаченими. Але навіть останній пікет під стінами Апеляційного суду показав, що деякі люди навіть не розуміли, що відбувається. Усі, хто слідкують за розвитком ситуації, почали розуміти, що сталося. Люди у нас розумні. Так, спочатку у всіх переважали емоції. Як же так, такого хорошого чоловіка, як Няйко, та в тюрму хочуть посадити. Але емоції із часом вгамувалися. І от ми вже бачимо, що група підтримки суттєво поріділа. Хто знає, чи вона взагалі була б та група, аби не старання Миколи Антонова. Він, цей чоловік, на відміну від Няйка, дійсно є моїм кумом. І, як він говорить, другом Анатолія Няйка. Та чи не робить цей друг «медвежу послугу» Няйку? Якби він справді турбувався про безпеку товариша, то не організовував би мітинги, пікети, шоу під стінами судів та на дорозі державного значення. А просто найняв би хорошого адвоката. Більше того, усіх цих «розбірок» узагалі могло б не бути. Адже ще до відкриття кримінальної справи задіяним в ній особам розумні люди пояснювали, що добром усе це не закінчиться. І «крайнім» буде Няйко. Та Анатолій Миколайович не дослухався до порад і до елементарного здорового глузду. І тепер знаходиться на лаві підсудних. А «друзі»… А «друзів», точніше, «друга», засліпила жадоба грошей. Це на публіку кричать про справедливість і бажання допомогти товаришеві, який потрапив у біду, а насправді… А в реальності «на кону» стоять 72 гектари землі у хорошому місці. Здогадайтесь із одного разу, хто б насправді її обробляв і отримував прибутки, якби ту ділянку у мене забрали.
Пан Антонов узагалі любить організовувати всілякі мітинги та шоу. Усі пам’ятають його полум’яні виступи на сесіях районної та Шенгурівської сільської рад щодо землі, виділеної Петру Лаврику. Лунали промови про безземельних учасників АТО та інші красиві лозунги. Ну й що із того вийшло? Аж нічого, абсолютний «пшик». Лаврик законно отримав землю і буде нею користуватися. Та не всі в тій катавасії згадували, що саме ту землю кілька років тому забрали у правдолюбця Антонова. І так відбувається постійно. Скрізь лунають красиві слова. І скрізь є десятки гектарів землі. Узагалі, створюється враження, що у Кобеляцькому районі діють свої доморощені рейдери. І це вони, а не правоохоронці, створили організоване злочинне угрупування.
Та нічого, час усе і всіх розставить по своїх місцях. Спілкуючись із земляками, бачу і чую, що вони починають поступово прозрівати. Для багатьох із них уже не є секретом, хто ж насправді «посадив» Няйка. Знаєте ж приказку про те, що найголосніше кричить «лови злодія» сам злодій.
Чи міг Няйко вплинути на те, кому дістанеться земля
Пан Няйко неодноразово в суді заявляв, що не мав впливу на ситуацію із отими злощасними 72 гектарами. Мовляв, земля розташована за межами населеного пункту і сільрада нею не розпоряджається. Але він чомусь «забуває» пояснювати, що Держземагентство саме в той період не приймало документів без погодження із місцевою владою. І от сільська рада приймає рішення, щоб перевести цю ділянку в землі запасу. Адже в разі, якщо на землю претендує два чи більше громадянина, має бути оголошений аукціон. До речі, як показало опитування депутатів, далеко не всі з них навіть пам’ятають, чи виносив Няйко питання про погодження на розгляд сесії. Пан голова часто згадує, що рішення на сесії приймаються колегіально і він не може гарантувати результат голосування депутатів. Тут він явно лукавить. Якщо ви прослухаєте аудіозапис, то там чітко чути, як чоловік, чий голос схожий на Няйка, обіцяє мені погодження після того, як я віддам певну суму грошей. Тобто, будуть гроші — буде й погодження. І це так і є. Давайте проаналізуємо механізм прийняття рішень на сесіях сільрад. Як відомо, депутат, що сільської, що районної чи міської ради є посадою неоплачуваною. І не надто престижною серед людей. У районній раді депутати ще можуть лобіювати хоча б власні інтереси. А в сільській мандат, крім додаткового навантаження, нічого не дає. Згадайте, як під час минулих виборів по багатьох округах не могли знайти бажаючих балотуватися. Знову ж, хто шукає тих бажаючих. Як правило, сільський голова. І шукає він людей, лояльних до себе. Ставши депутатами, громадяни не мають ні часу, ні стимулу аналізувати всі рішення, за які голосують. Час і стимул має виключно сільський голова і ще кілька посадовців. Тому дуже часто депутати своїм голосуванням просто-напросто узаконюють потрібні голові сільради рішення. Фактично людей використовують. Думаю, що саме так було і у випадку з моєю землею. Навіщо я все це розповідаю? А для того, аби люди знали, що на сесіях депутати не завжди приймають законні і адекватні рішення. І не тому, що вони якісь поганці або злочинці, а тому, що частенько слухають різних активістів і не вивчають законодавство. І піддаються чужому впливу.
По Кунівці ситуація теж «слизька»
Під час розмови була піднята тема і по Кунівській сільській раді. Адже Олег Пастухов і там орендує земельну ділянку. А місцеві депутати також висловлюють пропозиції вилучити ту землю і віддати учасникам АТО.
Ось, що розповів Пастухов:
— По Кунівці ситуація «слизька і неоднозначна». Так, повідомлення з сільської ради щодо наявності в мене боргу по сплаті орендної плати дійсно було. На момент нашої розмови частина боргу вже погашена. Зараз податківці проводять перевірку і встановлюють, скільки ж я винен сільраді. Тільки-но остаточна цифра буде озвучена — я заплачу. Та не в цьому суть. Чомусь у сільраді, згадуючи про вільні земельні ділянки, говорять виключно про землю, на якій працює Пастухов. Хоча зрозуміло, що й ця земля вже не є вільною. Більше того, наскільки я знаю, ще невідомо, скільки в Кунівці учасників АТО і чи можуть вони отримати по два гектари. Можливо, люди вже використали своє право на приватизацію. Я знаю, що питання по землі постійно піднімають два депутати. Енергійні дівчата, яких, по-моєму, хтось направляє. Але хотілось би через засоби масової інформації попередити людей, що відповідальність настає для тих, хто вчиняє дії. Мова йде про депутатів та посадовців. А той, хто підбурює, не ризикує абсолютно нічим. Дуже хотілось, аби кунівські депутати і посадовці прочитали цю статтю і зробили правильні висновки. У мене виникає таке враження, що хтось прагне «загребти жар», ховаючись за тендітними жіночими спинами. Нагадую ще раз: документи й на цю землю у мене є і боротися за неї я буду.
І на завершення дякую всім землякам, які розуміють ситуацію і підтримують мене. Проплачені мітинги мені непотрібні. Достатньо простого і щирого слова від людей.
До Вашої уваги аудіозапис, наданий Олегом Пастуховим. На ньому розмовляють двоє чоловіків, голоси яких схожі на Олега Пастухова та Анатолія Няйка. Запис поданий у скороченому вигляді:
