27‑го березня у Полтавській обласній філармонії нагороджували відзнаками обласної ради учасників АТО та волонтерів. Отримали свої нагороди і представники Новосанжарського району.
Вишнева волонтерська «Газель» їде трасою, оминаючи рясні весняні ями в асфальті. Цього разу в автобусі порожньо: ні продуктів, ні пакетів із формою чи берцями, ні пілетів для солдатських буржуйок. І маршрут дещо незвичний: автобус їде до Полтави. Хоча для новосанжарки Юлії Солодкої за останні два роки набагато звичнішими стали траси на Красноармійськ, Артемівськ, Щастя, Попасну та до десятків інших міст Луганщини і Донеччини. А тут раптом — поїздка до Полтави.
У автобусі також — колишній боєць 92‑ї Денис Жовтяк із дружиною. Це до нього рік тому Юля з іншими волонтерами привозила допомогу в Трьохізбенку, на самий передній край. Бувало, і відвозила бійця до зони АТО після відпустки. Чи не цією самою вишневою «Газеллю»? А зараз вони разом їдуть до Полтави. І дорогою згадують спільних знайомих, переважно бійців. Тих, хто іще служить, та тих, хто вже повернувся з війни. Один із них, полтавець, якого і волонтер Юля, і боєць Денис за старою звичкою звуть на псевдо Професор, зустрічає їх неподалік полтавської обласної філармонії. Тут відбувається захід, організований волонтерами для своїх колег та бійців АТО, які вже повернулися з військової служби.
У невеликому затишному залі збираються п’ятдесят-шістдесят чоловік, які слухають святковий концерт. А поміж виступами артистів філармонії ведучі розповідають про незвичайних людей з усієї області. Про підприємця, який за власний кошт і за власними ж кресленнями виготовляє триноги для кулеметів. Про фермера, який кожного місяця відправляє на фронт свіже м’ясо із власної ферми. Про аграрія, який за час війни придбав для бійців не один автомобіль. Це люди з різних куточків Полтавської області — Пирятина, Кременчука, Миргорода, Лубен, Чутового. Хтось приїздить на захід і його запрошують на сцену, когось вшановують заочно, але відзначають: таких людей в області дійсно багато. Можливо, саме тому Україна і змогла витримати ці важкі два роки війни.
Від розповідей про волонтерів ведучі переходять до історій про солдатів. Розповідають про героїчних десантників, які у найважчі перші дні цієї війни захищали аеропорти у Краматорську та Луганську. Розповідають про їх героїзм та взаємодопомогу. І запрошують на сцену для нагородження. Серед запрошених десантників і два представники Новосанжарського району: шедіївці Андрій Коломієць та Дмитро Михайличенко.
Вручають бійцям нагрудні відзнаки Полтавської обласної ради «За вірність українському народу ІІ ступеня». Коли перед глядачами вишиковується цілий ряд десантників уже з нагородами в руках, ведучі розповідають про інших героїв: волонтерів, які у перші тижні та місяці війни діставалися у найбільш небезпечні місця зони, так званої, АТО. Привозили бійцям і форму, і бронежилети, і каски, яких тоді катастрофічно не вистачало. Однією з таких волонтерів була Юлія Солодка. Її також запрошують на сцену. Під оплески залу новосанжарка отримує свою почесну нагороду. І обіймає бійців, з більшістю з яких вона зустрічалася там, на передньому краї АТО.
Свою нагороду одержує і Денис Жовтяк, який служив гранатометником. Про те, яким він був бойовим побратимом, розповідає Професор, його товариш із Полтави:
— Ви не дивіться, що він невеличкого зросту, худенький. Коли починався бій, його потрібно було назад у окоп затягувати, щоб не рвався вперед. Він мене постійно прикривав, і я завжди міг на нього поластитися! — розповідає полтавець. Новосанжарця проводжають вдячними оплесками.
Дві години тривають у філармонії урочистості й концерт для волонтерів та бійців. Для них, неспокійних, завжди небайдужих і непосидючих, ці хвилини — рідкісний перепочинок для душі. І якщо для більшості бійців, присутніх у залі, ця війна вже лишилася позаду, то волонтерам незабаром знову доведеться діставати пальне, збирати продукти, купувати форму, приймати індивідуальні передачі і знову вирушати на Схід.
