Не надто уважний читач, можливо, спочатку навіть не зрозуміє різницю між цими двома словами. Але вона є. І дуже суттєва. Все залежить від наголосу.
Кожух — це багатьом відомий одяг із хутра, котрий добре захищає від холоду. У радянські часи така одежина коштувала не надто дорого. Але вважалася товаром дефіцитним. Придбати кожух у так званому вільному продажу, тобто, просто зайшовши в магазин і заплативши гроші, було досить непросто. Він був предметом статусним. Свідчив про високе соціальне становище власника. Навіть автор цих рядків, незважаючи на те, що займав відповідальні посади в правоохоронних органах, кожуха не мав. Безумовно, сьогоднішній молоді важко зрозуміти, як недорога річ могла бути статусною. Зараз купити можна все. А ледве не єдиним обмеженням є ціна товару. Та не так давно усе було зовсім по-іншому.
А от слово «кожух» із наголосом на «о» має принципово відмінне значення. Це — металевий каркас, у якому в автомобілях старого зразка знаходився маховик із прикріпленим до нього диском зчеплення.
І от у 80‑х роках минулого століття, коли більшість українців ще не відчули «смаку» грошей, а за спекуляцію ще була передбачена кримінальна відповідальність, деякі спритники примудрялись отримувати прибутки у буквальному сенсі, користуючись наголосом на різних складах одного слова. Зараз їх би назвали успішними бізнесменами. А тоді подібні дії вважалися махінаціями. І правоохоронні органи боролися з такими явищами.
Так от, у вже згаданих 80‑х роках в кобеляцький «Райагропостач» у великій кількості почали надходити кожухи. Йдеться про запчастини до автомобілів. Їх, ці кожухи, мали розподіляти по колгоспах. Але господарства не отримували запчастини, яких, судячи з документів, було вдосталь. Тому керівники колгоспів почали звертатися до прокуратури зі скаргами. Тоді правоохоронці ще розглядали такі звернення.
Звичайно ж, після скарги було розпочато розслідування. І ми встановили цікаві факти. Виявилось, що під виглядом кожухів до транспортних засобів у «Райагропостач» надходили ті кожухи, що є одягом із хутра. У документах же наголосів не ставлять. А спритні місцеві ділки одразу змикитили, що на цьому можна добре нажитися. Вони почали активно перепродувати одяг. При цьому робили це досить хитро. Дефіцитні кожухи не продавали «простим смертним». Їх купляли і носили виключно посадовці районного рівня. Діючи таким чином, махінатори прагнули не лише отримати додатковий «заробіток», а й убезпечити себе від неприємностей під час можливих перевірок правоохоронцями. І, потрібно відзначити, їх задум частково вдався.
Коли працівники прокуратури провели перевірку, то встановили, що на колгоспи банально списували кожухи. А вся ця «операція» була організована «зверху», тобто, із рівня Полтави. Кобеляцький район просто вибрали як найбільш придатний для проведення подібної махінації. Прокуратура мала реагувати. І ми це зробили. Хоча на «кримінал» така оборудка не «потягла», але в райком Компартії України була направлена відповідна записка із пропозицією притягти винних до партійної відповідальності. У ті часи це теж було серйозним покаранням.
Та, на жаль, нікого так і не покарали. Це й не дивно. Адже тодішній перший секретар райкому теж хизувався у злощасному кожусі.
Як бачите, шановні читачі, із плином часу в цьому світі мало що змінилося. Минуло майже сорок років, уже немає ні тієї партії, ні тієї країни. Та нечистих на руку ділків, як і раніше, «кришують» представники влади. Змінився лише розмах кримінальних оборудок. Раніше наживалися на кожухах, а зараз цілі підприємства перепродують.
