Напередодні свята Великої Перемоги над фашистськими загарбниками у районі відбулися дві важливих і значущих події. Це- відкриття пам’ятного знаку дітям війни та меморіальної дошки Миколі Шипку, керівнику народної самодіяльної хорової капели.
В Україні живе понад п’ять мільйонів дітей війни
Пам’ятний знак дітям війни був відкритий 6 травня у районному Парку Слави. Це данина пам’яті людей, які у роки Другої світової війни були дітьми і пережили тяжкі випробування. Сьогодні в Україні живе більше п’яти мільйонів дітей війни, що народилися з 1927 по 1945 роки. Це ціле покоління, обпалене війною. Під час війни та у повоєнні роки вони, ще підлітки, натужно працювали нарівні з дорослими на полях, заводах, будівництві, боролися у підпіллі, в партизанських загонах, на фронтах, у тилу. Це покоління, яке гинуло від рук фашистів, під час голодомору. Це покоління людей, яких ще дітьми вивозили в концентраційні табори в Німеччину, які працювали у бауерів. На дітях проводили жахливі медичні експерименти, їх спалювали в крематоріях. Це покоління, яке відбудовувало післявоєнні руїни. Тому нам, як ніколи, треба пам’ятати ту величезну ціну перемоги добра над злом, щоб людство не забувало, що війна — це горе, смерть і голод.
Після урочистого відкриття пам’ятного знаку керівники району і представники громади поклали до нього квіти.
«Його нема між нами. Та народ запам’ятав, як прекрасними ділами він всі труднощі долав». Ці рядки, написані приорільською поетесою Марією Макаренко, присвячені керівнику народної самодіяльної хорової капели, заслуженому працівнику культури України, почесному громадянину Царичанки Миколі Олексійовичу Шипку.
У цей же день, 6 травня, напередодні 93-іх роковин із дня народження пісенного майстра, на фасаді будівлі районного Будинку культури було відкрито меморіальну дошку. Саме тут певний час працював Микола Олексійович.
На урочистий захід зібралася колишні учасники хорової капели, прихильники і шанувальники творчості Шипка, керівники району, депутати, громадськість селища. Були присутні родичі Миколи Шипка.
Народився Микола Шипко 10 травня 1923 року у багатодітній сім’ї у Царичанці. Сім’я із 7 чоловік зазнала і бідності, і поневірянь Та у родині завжди в пошані була музика, яка давала можливість досить часто заробляти на хліб, щоб не вмерти з голоду. За першою освітою Микола Шипко — медичний фельдшер. Йому довелося пройти немало фронтових доріг батальйонним фельдшером, рятуючи поранених бійців.
Після закінчення війни Микола Шипко своє подальше життя пов’язав з пісенною творчістю. Створений невдовзі ним хоровий колектив, який швидко переріс у численну капелу, став змістом його життя. У 1960 році Постановою Колегії Міністерства культури України капелі присвоєно почесне звання «Самодіяльна народна хорова капела», а її незмінному керівнику — звання Заслуженого працівника культури України. Географія виступів капели була широкою: села району, область, міста Полтава, Київ, Ленінград, а у грамзаписах творчість колективу досягла навіть Канади. У 1996 році, вже у Незалежній Україні, народна хорова капела відзначила свій п’ятдесятирічний ювілей. Не можна сказати, що робота Миколи Олексійовича як керівника творчого колективу була встелена трояндами. Доводилося відстоювати свої принципи перед владою, перед недругами. Микола Шипко був відданий своїй справі, уболівав за людей, був палким шанувальником української народної пісні і хорового співу.
Нашого пісенного майстра вже давно немає серед нас. Та у пам’яті приорільців залишилися його добрі справи.
