На життєвому шляху кожного із нас завжди трапляються непересічні особистості. Дехто з них купається в хвилях міжнародної слави, має безліч нагород, а дехто до кінця днів своїх залишаються скромною, маловідомою людиною. Та це не означає, що внесок таких людей у розвиток тієї чи іншої галузі менш вагомий аніж той, що зробили «розкручені» метри і корифеї. Ось про таку, не дуже знамениту, але дуже добру і всіма любиму людину, і піде мова в цій статті.
5 травня Григорію Балясному мало виповнитися 77 років. Але не виповнилося. До свого дня народження чоловік не дожив два дні. Хоча до останнього планував відзначити 55-річницю шлюбу із єдиною і коханою Любов’ю Мефодіївною. А ще 63‑тю річницю свого стажу гармоніста.
Грати на гармошці Григорій Іванович навчився у 14 років. Як перебирати ряди на інструменті, йому показав, за словами дружини, «дід Черевко». А всього іншого він вчився самостійно. Можливості їздити в музичну школу у звичайного сільського хлопця не було. Та й музична школа у Кобеляках тоді ще не відкрилася. Юний Гриша був шульгою, тобто, «ліворуким». Звичайно ж, спеціально під нього музичний інструмент ніхто не переробляв. Та ні відсутність освіти, ні «ліворукість» не завадили Григорію освоїти інструмент і стати справжньою легендою для тодішньої молоді Гарбузівки, Перегонівки і Кірового. Згадує дружина Любов Балясна:
— Я ж сама кіровська. А Гриша із шістнадцяти років їздив до нас грати. Грав на танцях, весіллях, днях народження, хрестинах. Скрізь, куди б не запрошували. Був він у цьому плані безвідмовним, що в молодості, що на схилі літ. Буває, приїде опівночі з весілля, а молодь під клубом сидить. Як побачать його, так одразу: «Дядя Гриша, пограй нам». І грає, майже до ранку. Це вже, як ми з ним одружилися і жили. А як молодим був, то в Кіровому його чекали, як Бога. І старі, і малі діти. Пам’ятаю, як мій п’ятирічний братик не хотів йти спати і просився: «Хочу до Гриші, хочу до Гриші».
Граючи на танцях, Григорій ще й устигав жартувати, спілкуватися з публікою, бути своєрідним конферансьє. Зараз подібних людей, які ведуть концерти у молодіжних клубах та інших розважальних закладах, називають модними словечками іноземного походження на зразок «ді-джей». І за цю роботу їм платять пристойні гроші. «Ді-джей» Балясний усе робив безкоштовно. Часи тоді такі були. Люди ще не знали смаку грошей, а розважатися і відпочивати хотілось всім.
Звичайно ж, не лише грою на гармошці жив Григорій Балясний. Усе своє свідоме життя він працював у місцевому колгоспі. Був трактористом і комбайнером. Дружина й до сьогодні пам’ятає, як йому за ударну працю під час збирання врожаю кукурудзи дали велику на той час нагороду: кольоровий телевізор.
Балясний був одним із знаменитих «перегонівських музик»
Ті жителі Кобеляцького району, кому за п’ятдесят років, добре пам’ятають такий термін як «перегонівська музика». Григорій Балясний був одним із перших і найвідоміших перегонівських музик. Про це явище розповідає житель Гарбузівки В’ячеслав Тараненко:
— «Перегонівська музика» не була якоюсь специфічною. До складу ансамблю, що її виконував, входили звичайні музичні інструменти. Були у нас два кларнети, дві або три скрипки, дві гармошки і барабан. Перший самодіяльний ансамбль, що виконував «перегонівську музику», заснував мій батько Павло Тараненко. Виконували музики польку, «Василечки», «Гречаники», тобто, традиційні для нашої місцевості пісні. До складу ансамблю в основному входили жителі Перегонівки. Так уже склалося волею долі, що у 80‑х в цьому селі зібрався колектив талановитих аматорів. Потім у ансамблі грали і кобелячани. А термін залишився. Грав там і Гриша Балясний, як же без нього. Грали скрізь, де запрошували. У Кобеляках на різних концертах виступали, у Полтаві. А Гриша, як гармоніст, аж до російського Курська досягав. І там його чули.
Зараз того ансамблю вже немає. Більшість музик або відійшли у вічність, або через похилий вік закінчили свою музичну діяльність. Хоча слава про «перегонівську музику» жива. Є й надія на її можливе відродження. У роду Балясних з’являються нові музиканти. Онук знаменитого гармоніста Іван Балясний нині працює викладачем у музичній школі. А недавно, як вокаліст, здобув перемогу на обласному конкурсі. А племінник Ваня Киценко із музичного роду зараз освоює ази вокалу. Отож, цілком можливо, що вони колись зберуться разом і «дадуть жару», як це умів робити Григорій Балясний.
Зараз можна лише дивуватися тому, як люди, тяжко працюючи в колгоспі, живучи дуже бідно у порівнянні із реаліями сьогодення, примудрялися веселитися, організовувати собі та іншим відпочинок без всяких рознарядок чи підтримок з боку влади. Просто збиралися і грали, співали, танцювали. І сили й натхнення для цього знаходились. Можливо секрет знає Любов Балясна. Вона говорить:
— Не буду говорити про всіх, скажу про Гришу. Він не умів сумувати. І намагався, щоб й інші не сумували. Бувало казав мені: «Тільки не плач. Краще вдар мене». Так ми й жили: із піснями, жартами і в любові.
