Напевно, немає в Кобеляцькому районі людини, яка б не чула про місцевих армрестлерів.
Про участь та перемоги кобеляцьких рукоборців і їх тренера Артема Письмака в чемпіонатах всеукраїнського і міжнародного рівнів неодноразово повідомляли в ЗМІ. У пресі цих армспортсменів називають справжнім феноменом. І не дарма. Оскільки за якихось вісім років існування секції армрестлінгу в Кобеляках спортсмени встигли завоювати найвищі нагороди на чемпіонатах світу. Вони піднімались на п’єдестал слави, тримаючи в руках український стяг. І завдяки їх наполегливості, силі й витривалості про маленьке місто в Полтавській області дізнались навіть на інших континентах.
«Товариш узяв мене на слабо»
Якщо кобелячан запитати, із ім’ям якого спортсмена в них асоціюється армрестлінг, то більшість назве Артема Письмака. Без сумніву, це наш місцевий Ігор Мазуренко (видатний спортсмен, який очолює міжнародні організації армрестлінгу та є організатором найбільших спортивних подій з армрестлінгу у світі. — Авт.), завдяки старанням котрого армспорт у Кобеляцькому районі досяг високого рівня. А починалось усе ще в шкільні роки Артема. Юнаком він вивчав різні види єдиноборств. У 2002 році, коли Письмак навчався в одинадцятому класі, його товариш та спаринг-партнер із боксу Олександр Глинський почав активно займатись гирьовим спортом. Про свої досягнення Олександр розповів товаришу.
— Глинський вступив до Полтавської аграрної академії і зацікався гирями. Почувши, яких результатів йому вдалося досягти, я сказав, що теж зможу виконати ці нормативи, — пригадує Артем. — Сашко взяв мене на слабо. Він сказав, що невдовзі проходитиме чемпіонат України і я можу взяти в ньому участь. Глинський показав мені техніку піднімання гирі. І я поїхав у аграрну академії на відбір. На чемпіонаті мені вдалось захистити спортивний розряд «Кандидат у майстри спорту України».
Керівництво академії запропонувало Артему вступити до них на навчання і займатись гирями далі. Спортсмен кілька років виступав у гирьовому спорті. Та у зв’язку з життєвими обставинами, на певний час спорт довелось залишити. У 2007 році в Козельщині проходили обласні змагання з армспорту. Кобеляцька районна організація «Колос» відправила туди і своїх спортсменів. До заявки потрапив Артем Письмак.
— «Газель», якою ми приїхали, мала о 14:00 повернутись у Кобеляки, — каже спортсмен. — Нею їхали на гру місцеві футболісти. Усі наші делегати програли. А я пройшов далі, тож вирішив залишився, щоб позмагатись у фінальних поєдинках. Я посів друге місце. І захопився цим видом спорту. Потім у змаганнях на Кубок України став третім і отримав «камееса». У 2009 році вперше набрав групу.
За шість років дійшли до майстра спорту міжнародного класу
Через рік кобеляцькі армрестлери гучно заявили про себе на Чемпіонаті України. Марина Малько виборола «золото», Марина Левченко — «срібло», а Вікторія Лисова — «бронзу». Усі троє дівчат отримали розряди «Кандидат у майстри спорту України». Далі були чемпіонати Європи та світу в Польщі, Литві, Азербайджані, Малайзії, Бразилії та інших країнах. Переможцями у них ставали Марина Шуліка, Марина Левченко, Лілія Петренко, Юлія Калашнікова, Яна Назарько, Ліна Деменко, Роман Мантика, Руслана Кулик і Артем Письмак. На сьогоднішній день вихованці кобеляцької школи армрестлінгу мають у своєму активі більше 50 медалей міжнародних змагань. Марина Левченко на цьогорічному Чемпіонаті Європи здобула звання майстра спорту міжнародного класу.
Насильно чемпіонами не стають
Тренування рукоборців проходять на базі Кобеляцького аграрного ліцею та ДЮСШ. Заняття відвідують усі бажаючі, абсолютно безкоштовно. Переважна більшість відвідувачів — це учні ліцею. Та тренуються вони здебільшого під час навчального року. Справжні фанати армрестлінгу намагаються не пропускати жодне тренування.
— Звичайно, для того, щоб досягти результатів, спортсмен має володіти фізичними даними, — говорить Артем. — Тренування поділяються на загальну фізичну та спеціальну підготовку. Також потрібно дотримуватись певної дієти, денний раціон обов’язково має бути збалансованим. До кожного спортсмена я застосовую індивідуальний підхід. Дуже важливу роль відіграє психологічна підготовка. Коли армрестлер вірить у свої власні сили, морально налаштований на перемогу, то йому залишається лише застосувати вміння й техніку.
Зі слів Артема, фізичних задатків не достатньо людині, щоб вона досягла у спорті якихось результатів. Головне — бажання наполегливо тренуватись і прагнути стати чемпіоном. Так було з Мариною Левченко, Ліною Деменко, Мариною Шулікою та іншими титулованими спортсменами.
Марина Левченко, чемпіон та призер світу, майстер спорту міжнародного класу:
— Я займалась волейболом. Одного разу ми тренувались у тренажерному залі ДЮСШ. Там був Артем. Він запропонував нам поборотись на руку між собою. Я перемогла всіх дівчат. Так почалося моє знайомство з армспортом. За ці роки я встигла виступити на різних змаганнях і серед юніорів, і серед дорослих. До речі, днями захистила в Харківській академії фізичної культури магістерську роботу з армспорту і тепер я дипломований тренер.
Марина Шуліка, чемпіон України, Європи і світу серед юніорів:
— Займаюсь близько семи років. У шостому класі поборолась на руку з товаришами і програла їм. Тоді вирішила, що буду тренуватись. Коли прийшла до Артема, він мене запитав, що я хочу від армрестлінгу і чи готова я стати чемпіоном світу? Я відповіла, що готова. Разом із тренером ми й досягли цього.
Ліна Деменко, чотириразовий чемпіон України, чемпіон Європи:
— У аграрному ліцеї проходив «День здоров’я». Ми змагались у підніманні гирі. Артем помітив мене і запропонував прийти на тренування. Мені сподобався цей вид спорту, тож я почала активно займатись. Як бачите, за три роки тричі перемагала серед юніорів та один раз серед дорослих на Україну. Цього року виборола золото на Чемпіонаті Європи в Румунії.
Артем зазначає, що у досягненнях спортсменів немає ніякого феномена:
— Вони захоплюються цим видом спорту і доводять, що навіть аматори із маленького містечка можуть стати чемпіонами, якщо будуть іти до цього. Комусь із моїх вихованців армспорт допоміг вступити до вузу. Іншим це заняття додає впевненості у життєвих обставинах, оскільки ти упевнений у собі й розраховуєш виключно на власні сили. І ти розумієш, що у житті, як і в спорті, немає нічого неможливого.
Про наболіле
Відверто кажучи, тренуються спортсмени у «спартанських» умовах. Якраз під час нашої розмови, яка проходила в спортзалі аграрного ліцею, почався дощ. За короткий проміжок часу дах будівлі починає протікати і на підлозі утворюється калюжа.
Артем розповідає, що подав заявку до обласної ради на участь у проекті з будівництва тренажерного залу для армрестлерів. Розповідав про свої плани заступнику голови облради Анатолію Ханку, коли той перебував у Кобеляках із робочим візитом, показував приміщення, де планує створити тренажерку.
— За час, що я готую спортсменів, жоден із них не запитав мене, скільки він отримає за перемогу, — наголошує Письмак. — Ми тренуємось і перемагаємо на голому ентузіазмі, не задумуючись про грошові винагороди. Звичайно, що так працювати тяжко, оскільки після змагань спортсменам потрібно проходити курс реабілітації. Найменші мікротравми слід одразу ж лікувати, щоб у подальшому це не сказалось на здоров’ї та виступах армрестлера. На це, самі розумієте, потрібні немалі кошти. Додайте сюди вітаміни та спеціальний раціон харчування. Із моменту першої участі в чемпіонатах і до сьогодні самостійно віднаходимо кошти для поїздки. Вдячний аграріям за їх фінансову допомогу. Упевнений, що вони також радіють нашим досягненням. Та не можу сказати, який період часу ми зможемо так працювати.
