Реальна історія із життя про те, як нас неякісно обслуговують і як ми можемо вирішити свої проблеми самотужки.
Ми живемо у 21-му столітті, коли науково‑технічний прогрес розвивається просто шаленими темпами. Напевно, якщо не щодня, то щомісяця з’являються все нові й нові електричні, електронні та інші штучки, які зараз називають гаджетами, які ми застосовуємо у своєму повсякденному житті, аби зробити його комфортнішим. Ще років тридцять тому на мобільний телефон чи навіть на банальний кухонний комбайн або чайник більшість кобелячан подивились би як на диво, а зараз все це є практично у кожному домі. Ми до цього комфорту так звикли, що навіть не уявляємо свого життя без нього. Більше того, вважаємо це якимось досягненням. Хоча люди, яким за сімдесят, ще добре пам’ятають життя без світла, газу, унітазів та власних автомобілів. Та мова, зрештою, не про розвиток цивілізації.
Усі ми знаємо, що зараз для того, аби закип’ятити воду для чаю або нагріти молоко для дитини, непотрібно навіть сірника до газової плити підносити. Можна одним натиском пальця увімкнути електрочайник або мікрохвильову піч і через якусь хвилину все буде готово.
От саме через мікрохвильову пічку і почалася моя історія. Прилад перестав працювати. Зламався двигун поворотного механізму і прогоріла текстолітова пластина. Не довго думаючи, звернувся я в одну з ремонтних майстерень, що по вулиці Стародніпровській. Взяли мою пічку в ремонт, сказали, що це буде коштувати 300 гривень. Пообіцяли одразу після проведеного ремонту зателефонувати. Почав чекати. Чекав десять діб. Зрештою терпець увірвався і я сам зателефонував майстру. І був вражений почутим. Мені сказали, що «ціни в Інтернеті» піднялися і пересилка запчастин коштуватиме дорожче на 30 гривень. Отже, я для себе зрозумів, що ніхто ремонтом моєї пічки не займався. І аби я не подзвонив, то ніхто не знає, коли б до неї дійшли руки у «майстрів». Ніхто не знає, із якого дива «ціни в Інтернеті» піднялися. Ніби й гривня до долара не падає і бензин не дорожчає.
Обурений таким ставленням, я взяв і забрав свою мікрохвильову пічку в ремонтників. А приїхавши додому, одразу сів до комп’ютера і замовив у тому ж Інтернеті двигун вартістю 95 гривень і пластину за 30 гривень. Усе це отримав через добу. А потім взяв у руки викрутку і за 15 хвилин замінив зіпсовані деталі на нові. Не маючи при цьому ніякої спеціальної освіти чи досвіду в ремонті електроприладів.
Читач запитає про мораль цієї оповідки. Ну, по-перше, нехай отим майстрам стане соромно. Не можна так безвідповідально ставитися до свої роботи і клієнтів. Я ж від них чекав допомоги. До того ж — не безкоштовної. І якщо вони й далі будуть продовжувати подібним чином працювати, то ризикують залишитися без роботи. Погана слава, вона ж швидко розповсюджується.
А по-друге, мій досвід підтверджує, що інколи зробити самому швидше і дешевше, аніж сподіватись на кобеляцьких майстрів.
