Є у світі знаменита книга під назвою «Велика шахівниця». Її автор — знаменитий американський політичний діяч Збігнев Бжезинський. У книзі йдеться про встановлення та розвиток світового порядку на планеті Земля. Зокрема, і про роль у цьому процесі США як наймогутнішої на сьогоднішній день держави. За це самого Бжезинського та його книгу дуже не люблять і критикують. Критикують у тому числі й українці. Дуже їх ображає той факт, що на великій світовій шахівниці Україні, як і всім схожим до неї за розвитком державам, відведена роль у кращому випадку пішаків. Хоча, чого його на правду ображатися? Хто ж українцям лікар, що вони без стороннього втручання навіть державу собі створити ніяк не спроможуться. Так було із часів Київської Русі, так продовжується і до сьогодні. А якщо, прочитавши це речення, хтось із патріотів з незакінченою середньою освітою почне пінитися від обурення, то нагадую, що першу державу на території сучасної України створили не українці чи росіяни, яких тоді як нації просто не існувало, а варяги. Ну, а хто творить державу в Україні сьогодні, ви й без мене бачите. Хоча, не факт, якщо постійно дивитися у телевізор.
Та облишимо геополітику й історію у спокої. Стаття — не про це. А про те, що зараз, спостерігаючи за подіями, які розгортаються у Кобеляцькому та сусідніх районах, можна починати писати книгу під назвою «Маленька шахівниця». Не буду говорити про сусідів, у них своя специфіка, зупинюсь на Кобеляччині.
Зараз ми всі, хто із цікавістю, хто байдуже, спостерігаємо за процесом створення нових об’єднаних громад. Точніше, за спробами це зробити. Адже українські законодавці з якогось дива вирішили назвати цей процес добровільним. Добровольців, відверто кажучи, як і під час мобілізації до Збройних Сил в АТО, виявилося дуже мало. У Кобеляцькому районі — це сам райцентр та село Бутенки. Ідею об’єднання у свій час активно підтримував міський голова Олександр Ісип, а нині намагається впровадити його наступник Олександр Копелець. А ще цим займається бутенківський сільський голова Микола Скрильник. Можна ще назвати голову РДА Тамілу Шевченко. І все. Усі інші в основному відмовчуються і відсиджуються. Дехто чинить активний спротив. Звичайно ж, не особисто, а руками пішачків‑депутатів.
Скажу відверто, буду вважати дивом і подвигом, якщо комусь із вищеназваних удасться втілити ідею добровільного об’єднання у життя. Про те, що більшості земляків на будь-яку реформу у кращому разі було, є і буде начхати, не сумнівався ніколи. Чому? Читайте першу частину статті, там, де про Київську Русь.
Із самого початку прийняття відповідного закону про об’єднання, мене особисто цікавило лише одне питання: чому його вирішили зробити добровільним? Адже ті, хто кукловодить українськими депутатами, є людьми розумними. І вони чітко знали, що добровільного об’єднання не буде. Думаю, що причина одна: відсутність грошей. Держава оголосила (і потрібно віддати їй належне, виконує обіцянку) про те, що об’єднані громади отримають фінансову підтримку. І підтримка була надана. Важко в це повірити, але це факт.
А от уявіть ситуацію, коли б об’єдналися всі й одразу. Грошей на підтримку такої кількості громад в українському бюджеті просто немає. Тому й вирішили погратися у добровільність. А потім об’єднають усіх примусово. І скажуть, що грошей на підтримку не буде. Ну всі ж знають, яка альтернатива є тому, щоб їсти хліб із маслом.
А знаєте за чим, точніше, за ким, ще дуже цікаво спостерігати під час цієї гри на маленькій шахівниці? За борцями за єдиний і неділимий Кобеляцький район. Одні з них чомусь позасували язики в одне всім відоме місце, а інші — «різко» прозріли. Рік тому вони стояли із Капліним перед пам’ятником Шевченку і волали про недолугість закону та важливість збереження Кобеляцького району. А зараз один поперед одного волають про необхідність створення об’єднаної Кобеляцької громади. І розповідають, як це гарно і добре. А це ж — кабздець району, шановні. Ну, політики, що з них візьмеш. Зрадниками ж не назвеш.
