Днями довелось говорити із людиною, котра практично все своє життя пропрацювала у органах влади. Чиновник у «глибокій відставці» сам розпочав розмову. Він висловив своє незадоволення, навіть обурення одним із відеосюжетів, розміщених на сайті «ЕХО». Мова йшла про відео під назвою «Саня Комбайнер або Обжинки-2016». Чиновник-пенсіонер дорікнув, що, на його думку, не можна так легковажно ставитися до такого пафосного свята як обжинки. Ну і, традиційно, згадав про людей, які нас годують, руки, які пахнуть хлібом, жовте поле, синє небо та інший набір цінностей справжнього українця.
Довелося трішки посперечатися. Адже, на мій погляд, відео про обжинки, яке зняли Рома та Саня Комбайнер, не претендуючи на статус шедеврального, є досить непоганим і в цілому позитивним. А те, що хлопці трішки покепкували із абсолютно «радянського» стилю святкування, теж є нормальним явищем. Адже епоха, соціальний устрій, пріоритети у суспільстві нібито абсолютно змінилися, а стиль райкому Компартії України залишився. Погодьтеся, досить важко уявити, щоб у потужних аграрних країнах, таких як США, Німеччина чи Франція, які-небудь префекти чи бургомістри вітали їхніх фермерів із черговим «трудовим подвигом», виграною «битвою за врожай» та чимось подібним. І це при тому, що там сільгоспвиробники не мають жодних проблем із оформленням документів на землю, рейдерськими захопленнями та неврегульованою податковою базою. А у нас чиновники спочатку створюють аграріям величезні проблеми, а потім їх із їхнім святом вітають. У епоху «найдикішого капіталізму» примудряються суміщати чисто ринкові ліберальні відносини із чисто райкомівським стилем святкування. Ну хіба що для екзотичності додають до цієї суміші багато шароварів та вишиванок. Ні, я не проти шароварів, чиновників та обжинок в цілому. Просто суміш досить кумедно виглядає. От хлопці і покепкували трішки. Вийшло, як на мій погляд, досить позитивненько. І, судячи із кількості переглядів на сайті та на Ютубі, це відео таки користується популярністю.
А те, що воно не всім подобається… Це цілком нормально. Приміром, знаю з пару десятків людей (а не знаю, напевне, кілька сотень), котрі «на дух» не переносять мій стиль викладення матеріалу, вважаючи його псевдоінтелектуальними і абсолютно марними потугами. І це — теж нормально.
Багатьом п’ятдесятирічним, наприклад, зовсім не подобається те, що сини та внуки тих, хто захоплювався «Ловцем у житі», із не меншим захопленням ловлять віртуальних покемонів. Комусь ближче Сковорода із його «Світ ловив мене і не спіймав». А сучасний світ ловить покемонів. І можна написати сто тисяч красивих слів про те, що це ідіотизм, бездуховність і знак Апокаліпсису. Але від цього нічого не зміниться. Світ ловитиме покемонів, а Сашко Комбайнер кепкуватиме над кобеляцькими реаліями. І це — нормально.
