2‑го у серпня у Соколовій Балці відбулася зустріч місцевої громади та представників Полтавської газонафтової компанії. Упродовж кількагодинної дискусії присутні у місцевому клубі намагалися з’ясувати, кому ж належить земля під виробничою базою «англійців» та хто має отримувати за неї гроші.
Земля належала спочатку кооперативу, а потім — Володимиру Замулі
Зустріч між жителями Соколової Балки та представниками ПГНК відбувається у приміщенні клубу. Місця у залі займають близько сотні жителів села. Газонафтову компанію представляють головний інженер ПГНК Володимир Дмитришин, а також юрист та прес-секретар. На зустріч приїздять і представники районної влади: голова РДА Сергій Бульбаха та голова районної ради Геннадій Супрун.
Від імені громади виступає колишній сільський голова Анатолій Кравець. Він пояснює: гроші за землю під базою ПГНК мають отримувати жителі Соколової Балки, а не ТОВ імені Шевченка. На підтвердження демонструє державний акт спільно-часткової власності, виданий на утворений у селі кооператив. Утім, у 2004‑ому кооператив припинив своє існування, а у 2011‑ому тодішній голова РДА Сергій Шовкопляс видав кілька нових державних актів на цю ж землю. І оформлені вони вже були на товариство імені Шевченка, очолюване Володимиром Замулою. Анатолій Кравець наполягає, що тодішній голова РДА видав незаконне розпорядження. Адже земля має належати сотням членів кооперативу, а не одній людині. Свій виступ Анатолій Михайлович завершує підсумком: державний акт був виданий незаконно, тому має бути скасований.
— А ви зверніться до суду — і скасуйте це розпорядження, якщо воно незаконне! — радить прес-секретар ПГНК Юліана Линник.
— Не відправляйте мене в суд! — запально відповідає Анатолій Кравець. — Ми дев’ять позовних заяв направили до Новосанжарського суду — навіть провадження не відкривають!
Люди у залі підіймають шум, більшість підтримує колишнього голову села: у справедливість українського суду селяни із Соколової Балки не вірять. Хтось кричить, що незаконне розпорядження може скасувати нинішній голова РДА. Проте Сергій Бульбаха, який підіймається зі свого місця у залі, пояснює: це виключно компетенція суду. Далі дискусія знову продовжується між громадою та представниками ПГНК.
— А ви скажіть, кому і скільки платили за цю землю всі ці роки? — запитує місцевий активіст Іван Геращенко.
— Це таємниця. Таку інформацію ми не можемо розголошувати! — відповідає представниця ПГНК.
Така відповідь викликає нову хвилю обурення в залі.
— Видно, такі гроші зачепили, що людину приїхали вбивати! — вигукує хтось із зали, натякаючи на затриманих нещодавно у Соколовій Балці мешканців Донецької області, які стежили за будинком Івана Геращенка.
— Як громада може судитися? У нас ні грошей, ні юристів немає. А ви із Замулою розірвіть угоди, а підпишіть із нами — нехай він судиться! — пропонує Іван Геращенко.
Кому платили п’ять років?
Далі майже годину місцеві жителі намагаються з’ясувати у юриста ПГНК, кому і на якій підставі компанія сплачувала гроші за землю у період із 2004‑го по 2009 рік. Адже кооператив припинив існування 2004‑го, а Володимир Замула отримав дозвіл на розробку документації лише у 2009‑му. Юрист усі питання уважно вислуховує, проте нічого не відповідає. Пояснює — може невірно сприйняти на слух запитання, тому прохає за роз’ясненнями звертатися у письмовій формі. Це теж обурює місцевих жителів.
— Юрист некомпетентний! Не може відповісти на жодне питання!
— Ми зараз дорогу перекриємо — одразу відповіді знайдуться!
— Організуйте нам зустріч із генеральним директором!
Заспокоїти емоції намагається депутат районної ради і директор Андріївського будинку-інтернату Оксана Борсук. Вона пропонує надіслати депутатський запит до компанії і отримати потрібну інформацію.
Не набагато прояснює ситуацію і виступ начальника районного відділу Держгеокадастру Ігоря Повідерного. Він підтверджує, що 2009‑го року ТОВ імені Шевченка отримало дозвіл на розробку документації, а 2011‑го було видано 6 державних актів. Але так само не може відповісти, хто був фактичним власником землі з 2004-го по 2009-ий рік.
У Соколовій Балці сформують озброєний батальйон?
Наприкінці зустрічі рівень емоцій уже зашкалює. Так, Анатолій Кравець обіцяє у разі потреби… взятися за зброю.
— Нас уже відправляли у суди, знаючи, що ми там нічого не доб’ємося. Громаду доведуть, що ми сформуємо батальйон і будемо захищати своє майно!
Представники ПГНК виступають не так емоційно. І пропонують обговорювати питання офіційно — через ділове листування. При цьому наголошують: жодних письмових запитів від громади та її представників вони досі не отримували.
— Ви верніть наші гроші, а потім будемо листи писати! — пропонує одна із жіночок у залі.
— Але ж ми постійно перераховуємо гроші на сільську раду, хіба ви про це не знаєте?— відповідає представник ПНГК.
— Я гроші побачу, коли триматиму в руках! — пояснює жінка.
Зрештою, зустріч завершується тим, що обидві сторони залишаються при своїх переконаннях. Представники ПГНК цілком слушно вважають державні акти на землю під виробничою базою законними і відповідно до них сплачують орендну платню. Щоправда, невідомо якого розміру. Мешканці Соколової Балки не менш слушно не вірять у справедливість української Феміди. І залишають за собою право добиватися справедливості усіма доступними способами. Навряд чи у селі справді створять озброєний батальйон, а от перекрити дорогу до виробничої бази ПГНК їм цілком під силу. Та чи вирішить це проблеми, які накопичувалися у Соколовій Балці десятками років?
