У Новосанжарському суді слухають справу правоохоронців, які вчасно не приїхали на виклик до села Олійники. За три години, доки слідчо-оперативна група їхала до місця події, злодій встиг побити 90‑річну стареньку, зґвалтувати її 67‑річну доньку і втекти.
За статтею 367 «Службова недбалість» порушили кримінальну справу проти чергового Новосанжарського відділу міліції (у 2014‑му поліції ще не було. — Авт.). У той день, 8‑го листопада 2014‑го, черговим у райвідділі був Микола Баля, наразі звільнений із органів внутрішніх справ. І він, і його колишні колеги стверджують, що із Олійників у той вечір надійшов лише один телефонний дзвінок. Тоді як потерпіла та її старенька мати запевняють: до міліції телефонували тричі. І якби правоохоронці приїхали вже за першим викликом — злочин могли б попередити.
Веде справу суддя Тетяна Гавриленко. Вона на початку засідання вирішує заслухати найстаршого свідка у справі — 91‑річну Євдокію Н. Для бабусі перед мікрофоном ставлять стілець. Вона із важкістю долає відстань від свого місця в залі, всідається і розповідає про події тієї ночі. Не дивлячись на похилий вік, пригадує вона все до найменших деталей. І від її розповіді стає по-справжньому моторошно. Вона розказує історію про двох жінок, які вночі у віддаленому селі опиняються віч-на-віч із маніяком.
«У міліції кажуть: покличте діда. А їх у селі тільки два було. Один правда помер уже, а інший не ходе!»
«Дочка прийшла вже в хату. На ніч закрила каченята. Потім дивиться у вікно і каже мені: «Хтось у дворі корито тягає!» Я боса була вже — лягла спати. Ми двері відкрили, подивилися — нема нікого. Утік. Лягли. Потім знову якийсь шум. Донька подивилася. Каже: «Мамо, йде! Видно, що людина йде!» Вона виглянула. Каже: «Що ти таке?! Йди по-хорошому!» Не йде. Стоїть. Вона подзвонила у міліцію. А у міліції кажуть: покличте діда. А їх у селі тільки два було. Один, правда, помер уже, а інший не ходе! Те почало по дворі ходити, щось тягає там. Вона дзвоне у міліцію другий раз. Просить: «Помагайте!» Їй кажуть: «Підіть до голови сільради». Той голова на Малому, за 3 кілометри, та ми його і не знаємо гаразд. Вона три раза дзвонила. Бо подзвоне –і мені розказує, що їй отвічають.
А той біга у дворі. Потім як бахне у двері дошкою — двері надвоє! Він із дрючком ускочив і зразу до мене: «Бабо, в хату!» і штурха мене тим дрючком куди попало. Я впала! Закричала: «Двері вибив!» Донька підбігла, підняла мене. А він її як ударив — у неї лице чорне стало. Ми кричали довго — надіялись, може з дороги хто почує. А він мучив її, бив. І я поняла, чого він добивається. Хочу її врятувати, а він одно кричить: «Бабо, в хату!» А донька: «Мамо, не кидай мене!» Як ударив він її по носі — кров побігла. Йому ціпок мішав і я мішала. Тоді я вирвалась та вирішила — бігтиму до людей. Тоді від хати відбігла, слухаю — і тихо. Я подумала, що вона вже мертва! Бо кричати перестала…
До сусідів — більше кілометра лізти. Я лізла чуть не рачки, поки догукалася — вибігли Валя і Серьога. Я їм кажу: «Біжіть, бо вже мабуть Надьку вбив!» Вони побігли, а я лізу назад. І вже до хати доповзаю і питаю їх тільки: «Чи жива вона?!» Я була увєрена, що вже нежива… Кажуть, жива. Тільки побита дуже…».
Одна група міліціонерів була на виклику, іншу вирішили не збирати
Згодом до Олійників приїхали на двох автівках родичі жінок із Полтави. Приїхала «швидка», яка госпіталізувала побиту та змучену доньку. Старенька мати від поїздки до лікарні відмовилася. І вже коли з місця події поїхали медики, прибула слідчо-оперативна група працівників міліції. Постраждала на той час уже була в лікарні, а нічній маніяк утік. Зловити його не вдалося ні одразу (службовий собака втратив слід біля автотраси), ні згодом (розшуки злочинця продовжуються майже два роки. Правоохоронним органам вдалося встановити особу злочинця, проте не вдалося відшукати його — Авт.).
Далі Тетяна Гавриленко допитує свідків з числа нинішніх та колишніх працівників правоохоронних органів. Зокрема, Віталія Журавля, який того дня був відповідальним офіцером. Суддя з’ясовує, що слідчо-оперативна група райвідділу на момент виклику перебувала у Старих Санжарах. До того ж, із членами групи не було мобільного зв’язку.
— Чому ж не сформували додаткову групу і не направили в Олійники? — намагається зрозуміти суддя.
Проте зв’язної відповіді не отримує. Допитані нею у суді правоохоронці дають доволі плутані відповіді щодо того, коли вони виїхали і коли доїхали на виклик. Більшість скаржаться на погану пам’ять. Натомість усі дружно пригадують, що того дня був туман, тому їхала чергова «Нива» дуже повільно.
Микола Баля, який того вечора був черговим, запевняє, що не мав права самостійно прийняти рішення про направлення додаткової групи на виклик. А от Віталій Журавель, який теоретично таке право мав, пояснює, що вирішив не скликати додаткову групу, бо це б зайняло більше часу.
— Мені повідомили, що слідчо-оперативна група вже їде із Старих Санжар, тому швидше було дочекатися її, — пояснює у суді Віталій Журавель, який минулого року встиг вийти на пенсію і вже не служить у лавах правоохоронців.
Утім, такі свідчення не надто узгоджуються із хронологією подій. Як запевняють потерпілі, вони почали викликати міліцію близько дев’ятої вечора, а група приїхала до Олійників уже за північ. Чому за три години органи охорони правопорядку не змогли прийти на допомогу жінкам — у судовому засідання так і не з’ясували.
Та в цій справі ще далеко до остаточної крапки. Тетяні Гавриленко потрібно допитати ще ряд свідків, які, цілком можливо, зможуть повідомити важливі факти, які допоможуть судді у прийнятті справедливого рішення. Слухання у справі продовжиться 12‑го жовтня. І ми обов’язково напишемо про результати розгляду на сторінках тижневика.
