У нашій історії було багато сумних і трагічних епізодів. Один із них — період окупації Полтавщини і всієї України німецько-фашистськими загарбниками. Щоправда, продовжувався той епізод, не день, не два і не місяць, а довгих два роки. Так, для історії людства це якась миттєвість, а для людей, котрим довелося пережити ті страшні роки, вони видавалися справжньою вічністю.
22 червня 1941 року німецько-фашистські війська віроломно вторглися на територію України. Користуючись фактором раптовості і величезною перевагою у живій силі та бойовій техніці, ворог розпочав наступ вглиб нашої Батьківщини. Навіть величезні втрати не зупиняли фашистів. Вони, немов та сарана, сунули по українській землі.
На початку вересня чобіт загарбника ступив на священну для нас полтавську землю. А вже 15 вересня був окупований увесь Кобеляцький район. Почався страшний період неволі, період страху, приниження і печалі.
Окупанти встановили режим терору, вони вбивали мирних громадян за найменший вияв непокори. У грудні 1941 року в Куст-Кущах і Біликах були розстріляні 10 чоловік. 25 січня 1942 року в селі Зеленівка стратили п’ятьох колгоспників. У двадцятих числах того ж місяця в урочищі Пісок, що на лівому березі Ворскли, розстріляли ще 101 людину. Усього ж за період окупації були страчені 385 чоловік. Ще кілька сотень загинули від голоду, хвороб та нестерпних умов життя. Фашисти вбивали не лише комуністів та радянських активістів. Від їх рук гинули цигани, євреї, звичайні мирні жителі. Крім того, 2544 молодих і здорових мешканців району вивезли на каторжні роботи у Австрію та Німеччину.
Після розгрому фашистських військ на Курській дузі розпочалося визволення української землі від «коричневої чуми». У визволенні Полтавщини, в тому числі і Кобеляцького району, брали участь підрозділи Воронезького та Степового фронтів. 6 вересня від загарбників був звільнений Зіньківський район. А вже 23 вересня радянські війська очистили від фашистської нечисті обласний центр, місто Полтаву. Кобелячани чекали на прихід визволителів ще два дні.
25 вересня із самого ранку солдати 93‑ї Харківської двічі Червонопрапорної, орденів Суворова і Кутузова стрілецької дивізії 35‑го стрілецького корпусу 69‑ї армії увійшли в Кобеляки. У цей же день від ворога очистили весь Кобеляцький район.
І зараз 25 вересня 2016 року ми відзначаємо вже 73‑тю річницю визволення району і міста від німецько-фашистських загарбників. Дорогою ціною дісталося те визволення. Своє життя і здоров’я за нього віддали як воїни Червоної Армії, так і працівники тилу, а також ті люди, котрі три роки страждали у неволі.
У переддень цього світлого свята ми схиляємо голови перед тими, хто загинув у боях та пішов із життя вже пізніше. Вони не шкодували найдорожчого — свого життя, заради того, щоб зараз ми могли святкувати, живучи в незалежній і вільній державі. Пам’ять про тих людей буде жити вічно.
Від імені всіх ветеранів минулої війни, що живуть у Кобеляках, звертаюся до нашої молоді, до військовослужбовців Збройних Сил України із закликом пам’ятати про подвиг своїх дідів і прадідів, берегти мир і спокій на рідній землі.
Бажаю всім кобелячанам міцного здоров’я, щастя і бадьорості. Нехай завжди буде мир у нашій Україні.
