Житель Кобеляк досить оригінально вирощує картоплю на своєму городі. Він не оре землю, не поле бур’ян і не застосовує хімічні засоби захисту рослин. А в подальшому Володимир планує й не садити картоплю навесні.
Про те, як господарює на землі Володимир Чернявський ми вже писали. Нагадаємо, що Володимир є прихильником ідей австрійця Зеппа Хольцера та росіянина Володимира Мегре. Кілька років тому житель Кобеляк купив у селі Ганжівка покинуту садибу і з того часу впроваджує в життя принципи «родинної садиби». На своїй ділянці, що займає майже гектар, Чернявський відтворив водойму, розкопавши старий ставок. Є у нього і свої малесенькі луки, і ліс, і сад. Звичайно ж, залишив Володимир місце і для городу. Господарює на ньому зовсім не так, як звикли більшість українців. Чернявський пояснює:
— Мій принцип не витискувати із землі, із природи усе, що можна й не можна. Для мене земля є годувальницею, а не засобом збагачення. Крім того, я намагаюся менше працювати фізично, а більше думати. Коли жити і працювати саме так, то земля сама тобі віддячить. Завжди будеш із урожаєм і не гнутимеш спину з ранку до пізнього вечора.
Один із основних постулатів, яких суворо дотримується Володимир Чернявський, — землю не можна орати і вона ніколи не повинна бути «голою». Він каже:
— От у нас звикли знищувати все, що росте на землі, але ми його не їмо. Українці називають такі рослини бур’янами. І знищують їх за допомогою сапки або поливають землю різною «хімією», тобто, гербіцидами. А це неправильно. У природі немає «голої» землі. Крім того, саме поняття «бур’ян» є досить відносним. Ту ж щирицю, яку ми завзято знищуємо, можна вживати в їжу.
Практично не бореться Володимир і з комахами, що пошкоджують овочі. Єдине виключення робить для колорадського жука. Чоловік один раз за сезон обробляє картоплю біологічним препаратом «Актофіт». А ось із ведмедкою, котра пошкоджує бульби в землі, у нього своєрідна співпраця. Володимир каже:
— Як відомо, рослинам для нормального розвитку потрібна аерація ґрунту. Простіше кажучи, їм потрібне повітря. Ведмедка, риючи свої ходи в землі, проводить оцю аерацію. Оскільки я картоплю не прополюю, то ця комаха фактично робить за мене мою роботу. А за будь-яку роботу потрібно платити. От комаха і бере плату, поїдаючи бульби. Але вистачає всім: і мені, і ведмедці.
Картоплю можна й не садити
Підхід Чернявського до роботи на землі є досить оригінальним. У всякому випадку, 99 відсотків городників працюють зовсім не так. І навіть не вірять, що не орючи, не полючи і не застосовуючи «хімію», можна виростити хоча б якийсь урожай. Тому в цьому році ми вирішили перевірити, що ж виростає на грядці Чернявського. Для цього побували на його садибі навесні під час посадки картоплі, влітку, коли рослини розвивалися, і зараз, восени, коли настав час збору врожаю.
Що побачили? На неполеному і не «збризканому» городі добре вродила капуста. Є морква, буряк, помідори та огірки. Показав Володимир і свою картоплю. Збирає він її або розгортаючи мульчу, або викопуючи бульби із землі маленькою металевою паличкою. Лопата при зборі картоплі не застосовується.
Картопля на грядці Чернявського є. Зібраний врожай, безумовно, не можна назвати рекордним. Багато бульб пошкоджені ведмедкою. Тим не менше, картоплі Чернявський зібрав не менше аніж багато городників, котрі працюють традиційним способом (орючи, копаючи, «бризкаючи»). Саме тому чоловік вважає свій досвід успішним.
Розповів Володимир і про свій черговий експеримент. Він каже:
— Ось уже три роки я спостерігаю за своєю картоплею. І що помітив. При збиранні частина бульб обов’язково залишається в землі. Усе до картоплини не збереш, щось та й не помітиш. І наступного року ця картопля виростає. І як мені здається, дає такий же врожай, що й посаджена навесні. Саме тому я вирішив на частині городу провести експеримент. Вибираючи у вересні картоплю, я частину бульб свідомо залишатиму. Нехай лежать. Я їх просто прикрию старим бур’яном, тобто, мульчею. А потім наступної осені подивлюся, який урожай зберу. Якщо він буде добрим, то робитиму так на всій грядці. Буде в мене така собі озима, не саджена картопля.
Про те, чим закінчився черговий експеримент Володимира Чернявського, ми розкажемо вже наступного року.
