Між тим, протистояння навколо комплексу з вирощування свиней, судячи з інформації, яку отримала редакція, вийшло на фінішну пряму. Білицькі активісти, як і раніше, не пропускають корми на підприємство. Вони налаштовані рішуче і не хочуть іти на будь-які компроміси з керівництвом комплексу.
Днями у Білики приїхала ціла делегація спеціалістів із Росії. Вони вчергове попросили пікетувальників пропускати корми на свинокомплекс. Та компромісу сторони не досягли. Росіяни апелювали до біличан, прохаючи не допустити загибелі малих поросят, яка нібито вже розпочалась. Та найбільш активні з протестувальників заявили: нехай дохнуть.
Білицькі активісти повідомили редакцію, що російська делегація має повноваження розпочати процес закриття свинокомплексу. Та росіяни говорять, що це не можливо зробити за один день. Для того, щоб повністю припинити роботу такого великого підприємства, потрібно майже вісім місяців. Необхідно вивезти і розпродати свиней, демонтувати обладнання, документально вирішити питання з фіскальними органами. Між тим, працівники свинокомплексу нібито отримали повідомлення про майбутнє звільнення з роботи. Якщо підприємство дійсно закриють, то роботу втратять кілька сотень жителів Решетилівки і Біликів.
Ми зателефонували до голови РДА Таміли Шевченко, щоб отримати підтвердження інформації про можливе закриття свинокомплексу «Сільські традиції». Таміла В’ячеславівна підтвердила, що власники підприємства таки прийняли рішення про припинення його діяльності в Україні.
Як реагувати на таку інформацію? Радіти чи сумувати? Безумовно, емоції у різних людей можуть різнитися. На мою суб’єктивну думку, у такому завершенні історії з роботою свинокомплексу в Біликах більше печалі, аніж радості. Хоча є і однозначний позитив. Смердіти свинячими фекаліями у Біликах вже не буде.
Є й ще один плюс. Частина біличан продемонстрували всім, і собі у першу чергу, що, не маючи грошей і влади, в Україні теж можна досягати потрібного результату. Захотіли закрити — і закрили.
На цьому плюси і закінчуються. Далі — суцільні мінуси. І їх, на жаль, більше. По-перше, сторони конфлікту так і не зуміли знайти компромісне рішення. Усе закінчилося війною, революцією і навіть насиллям.
По-друге, представники української влади, які нібито займалися врегулюванням проблеми, так і не змогли цього зробити, тим самим продемонструвавши свою профнепридатність. І мова не лише про діючу владу. Попередники були не кращими.
По-третє, і це головне, роботу втратили кілька сотень українців. А бюджети українського селища, українського району і української області не дорахуються мільйонів гривень. А куди поїдуть на роботу звільнені працівники? Правильно, у Росію. Так що, патріотам стрибати від радості приводу немає.
І четверте. На інвестиційній привабливості Біликів, а, можливо, і Кобеляцького району, можна ставити хрест. Який інвестор зважить заходити туди, де не вміють домовлятися і вирішувати проблеми без майданів? Крім того, ще ніхто не знає, чи зупиняться на досягнутому селищні активісти. Он від цукрового заводу теж тхне.
Вирізали на метал молококонсервний, виріжуть свинокомплекс. Чом би не вирізати й цукровий завод?
А робота в Росії та Польщі для патріотів знайдеться.
