Про це нам розповів Максим Ткаченко, відомий читачам «ЕХО» як любитель довгих і екстремальних подорожей на мототранспорті. Днями хлопець повернувся із далекої Камбоджі і охоче поділився враженнями про цю країну.
Про Максима Ткаченка, який народився і виріс у Бутенках, ми писали вже неодноразово. У шістнадцятирічному віці, тоді ще школяр, тільки-но отримавши посвідчення водія, Максим зважився на довгу подорож Україною. Він об’їхав усю державу по її кордонах, встановивши своєрідний рекорд. У його віці поки що жоден мотоцикліст самостійно не здійснював мандрівок такої протяжності і складності.
Після цього у Максима виникла нова ідея подорожі. Він вирішив на власному прикладі спростувати міф про те, що подібні довгі поїздки можливо здійснювати лише на дорогих мотоциклах. Отже, для людей незаможних вони залишатимуться доступними тільки у мріях. Ткаченко об’їхав усю Україну, а потім — Молдову та Придністров’я на недорогому і зовсім ненадпотужному китайському мопеді «Ліфан» із двигуном «Дельта». Про пригоди Максима ми писали в статтях «Школяр-байкер проїхав дорогами Криму», «Сім тисяч кілометрів за два тижні», «Молдовські «даішники» дуже бояться «Правого сектору».
Звичайно ж, на цьому мандрівки не закінчилися. Напевно, одного разу спробувавши, такі люди як Максим уже на досягнутому не зупиняються. Тим більше, що у хлопця є добрий приклад для наслідування. Мова йде про вже знаменитого вихідця зі Світлогірського Валерія Кришня, котрий на мотоциклі проїхав сотні тисяч кілометрів дорогами практично всіх континентів. Непідкореними залишається лише Антарктида і Австралія. Нещодавно Валерій повернувся з Гімалаїв.
Максим, певно, вирішив наслідувати свого знаменитого земляка, із яким, до речі, його пов’язують приятельські стосунки. Кришень допомагає молодому мотомандрівникові порадами. Допомагав Валерій і під час організації чергової подорожі Максима.
Після мандрівки дорогами України, Молдови і Придністров’я, Максим Ткаченко вирішив здійснити більш екстремальну поїздку, виїхавши далеко за межі Батьківщини. За словами хлопця, у Європу він їхати не хотів. Справа в тому, що справжньому екстремалу в державах Євросоюзу вже давно немає, що робити. Дороги там ідеальні, а службу допомоги, у разі якоїсь проблеми, можна викликати будь-де. І приїдуть рятувальники миттєво.
Тому Максим спершу як варіант екстремальної подорожі розглядав можливість поїхати в російський Мурманськ. Хотів випробувати себе і техніку в умовах суворого клімату і не дуже якісних доріг у російській глибинці. Крім того, у хлопця було бажання проїхатись екзотичними країнами із тропічним кліматом.
Обставини склалися так, що подорож на російську Північ довелося відкласти. І справа тут зовсім не у найкращих стосунках між двома сусідніми державами, що складаються останніми роками. Просто дівчина, із якою зустрічається Максим, поїхала на роботу в далеку і екзотичну для більшості українців Камбоджу, що розташована у Південно-Східній Азії.
За двома зайцями
Отже, доля розпорядилася їхати у тропіки. Максим «вбивав» одразу «двох зайців»: і кохану міг побачити, і себе та мотоцикл випробувати. До мандрівки готувався майже два роки. Адже фінансує свої поїздки хлопець самостійно. «Тягти» із батьків гроші на свої потреби Ткаченко не звик, а потужних спонсорів, готових заплатити кілька тисяч доларів, у нього немає. Довелося працювати на кількох роботах, щоб зібрати достатню суму грошей. Потім хлопець підрахував, що бюджет поїздки з Бутенок до Камбоджі склав більше двох тисяч доларів. Основні витрати пішли на придбання квитка з Москви до Пномпеня. Та й саме життя у країні протягом місяця теж коштувало грошей. Хоча рівень життя і ціни у Камбоджі значно нижчі, аніж в Україні.
Перед поїздкою Максим проконсультувався у Валерія Кришня. Той охоче поділився відомою йому інформацією, а головне — познайомив Максима з іншим байкером на прізвисько Синус, котрий уже кілька років живе і працює в Камбоджі. У Синуса там свій невеличкий бізнес із продажу і прокату мотоциклів. І про Камбоджу, специфіку тамтешнього життя, клімату, людей він знає практично все. І все це чоловік розповідав колезі з Бутенок. Так що, у Азію наш байкер їхав підготовленим. Хоча, як зізнається Максим, від шоку під час перебування в чужій країні теоретичні знання не убезпечили. Надто все там, у Камбоджі, не схоже на Україну. Максим зараз сміється, згадуючи:
— Ті, хто каже, що в Україні люди живуть бідно, а правова система у державі не працює ефективно, просто не були в Камбоджі. Там сто доларів вважаються величезними грошима, а правової держави, як такої, немає взагалі. Туристична подорож через агенцію не дає практично ніякого уявлення про реальне життя у тій країні. Туристи ходять перевіреними й безпечними маршрутами, ними опікуються. А варто поїхати самому, без супроводу й опіки, і бачиш справжню «жесть», правду життя по-кхмерськи. У одному місці до тебе можуть ставитися ледве не як до Бога, а в іншому — пограбують, поб’ють, а то й уб’ють без тіні сумніву і страху.
Навіть зараз через кілька тижнів після повернення із далекої мандрівки Максим ще не визначився для себе, чого було більше: позитиву від нових вражень чи негативу від небезпеки, що чекає на кожного, хто зважився проїхатись дорогами Камбоджі самостійно.
Правил дорожнього руху в Камбоджі просто немає
Проблем із отриманням візи до Камбоджі в Максима не було, як і у всіх туристів. Прилетівши у Пномпень, столицю держави, він в аеропорту заплатив сорок доларів і автоматично отримав візу. Потім ввечері хлопець прогулявся Пномпенем. Вранці сів на автобус і поїхав у Сіануквіль, де живе байкер Синус. Той зустрів мандрівника з Бутенок і дав йому мотоцикл. Подорожував Максим на «Honda XR-250». Розповів Синус і про специфіку дорожнього руху в Камбоджі. Її головна «родзинка» — повна відсутність будь-яких правил дорожнього руху. Їздять там в основному на мопедах. Цим видом транспорту користується 90 відсотків населення. Автомобілі є лише у багатих кхмерів. Та позаяк країна дуже бідна, то багатих, отже, і машин, практично немає.
Їздять всі, як кому заманеться. Тобто, ні смуг руху, ні розмітки, ні дорожніх знаків немає. Заборонено їздити п’яним за кермом. Штраф — п’ять доларів. Натомість можна сідати за кермо у стані наркотичного сп’яніння, чим кхмери із задоволенням користуються. На дорогах можуть гратися діти, ходити або спати корови, водії можуть розвертатися, повертати, зупинятися, де їм захочеться. Їздити вдень із увімкнутим світлом фар заборонено, а ось вночі його можна не вмикати. Так і їздять в темну пору, як привиди, примудряючись при цьому говорити по телефону...
Продовження у наступному номері
