Сьогодні хочу донести думку нашої громадської організації «Голос Новосанжарщини» щодо проведення чергової сесії районної ради, яка відбулася 5 жовтня. Звісно, про неї Ви прочитаєте у газеті «Світлиця» чи в «Ехо», але мені як сторонньому учаснику цього процесу хотілось би передати вам незаангажовану точку зору.
Сесії вже давно не привертають до себе уваги пересічних громадян. Кипуча робота депутатів не приваблює навіть тих активістів, які завжди були присутніми на подібних зібраннях. Цього разу більшість сільських та селищний голови не ощасливили сесію своєю присутністю. До всього ще й депутатів зібралося ледь більше половини, та й ті здебільшого лише відмітились, а після початку роботи сесії почали розходитись, бо їх чекали більш важливі справи. Хоча певну втому міг викликати й порядок денний, у якому стояло аж тридцять з лишком питань. Деякі з них були суто формальними, для заліку районній раді. Крім того, багато хто розумів, що голосування — лише технічна справа, бо все вже вирішено до цього в кулуарах. Таку думку вголос висловив один з депутатів. І лише цим я можу пояснити певну байдужість присутніх у залі засідань. Несподівано, після кількох скасованих попередніх зустрічей з громадою, сесію розпочала першим питанням міжрайонний прокурор Лариса Коба. Вона проінформувала, не вдаючись в подробиці і факти, про стан злочинності у нашому районі. Чомусь жоден депутат і керівник не поцікавився в неї, як же ефективно боротися з цією злочинністю та корупцією. Можливо, усі змирилися з думкою, що злочинність є незборимою, а з корупцією краще боротись, десь у Києві чи Кобеляках, а не в нашому новосанжарському колгоспі.
Доповіли обранці й про соціально-економічний стан у районі. Проте на моє запитання, як влада оцінює сьогодні той стан, як позитивний, чи як негативний, чіткої відповіді не було. Хоча на сесії доповідач від райдержадміністрації все ж визнала, що не все зроблено і проблеми існують. Але знову ж таки, чому на засіданнях постійних комісій не було запитань з цього приводу ні до сільських, ні до селищного голів, які беруть участь у соціальному розвитку своїх громад, як вони виконують свої відповідні програми, яку особисту роль бачать у цьому процесі. І чомусь, попри оптимістичні прогнози представників влади, звичайні люди бачать іншу картину. Їм видно, як у селищі закриваються магазини з пропозиціями здати їх в оренду, як на місцевих підприємствах іде скорочення кількості працівників, як біля Центру зайнятості постійно гуртуються безробітні. І їх стає все більше.
Хоча заради справедливості варто згадати інформацію, озвучену на сесії, що за 6 місяців селищна рада зробила капітальний ремонт двох кілометрів водогону на суму 386 тисяч гривень. Такими темпами мабуть замінять уже всі старі труби, якщо громада й надалі допомагатиме своїми коштами. Адже тепер, коли селищний комунгосп визнали банкрутом, то, напевно, три директори створених на його базі підприємств будуть утричі швидше освоювати кошти громадян. І ті відчують зміни на краще. А ще селищна рада здійснила грейдерування деяких вулиць на суму 16 тисяч гривень та на 70 тисяч засипала аварійні ділянки щебенем. Мабуть, не тільки я бачив особисто те грейдерування і чув, що після цього казали люди. Можливо, застосовували дуже високу технологію, про яку розповідала нещодавно в газеті селищна рада. Тобто, уклав кошти, засипав на дорозі ями, а через деякий час зібрав щебінь на узбіччі і знову можна засипати, відзвітувавши про використані гроші.
Хоча є проблеми, які видаються ще нагальнішими. Одну таку депутати обговорювали найдовше. Це щодо звернення центральної районної лікарні про закриття полового відділення. На засіданні профільної комісії ми почули, що відділення не пройшло акредитацію, а деякі лікарі — атестацію, яку їм проводили обласні спеціалісти. Але голова районної ради парирував, що це ніби навмисно робиться, щоб закрити пологове. І це на тому фоні, що в цей період знову сталася прикра подія з породіллею, яку, лише дякуючи Богу і полтавським медикам, вдалося врятувати. Але дитину жінка втратила.
Депутати заслухали інформацію голови бюджетної комісії Віктора Сидоренка щодо проведених слухань і прийнятих рішень сільських рад. Вони проти закриття пологового відділення. Але чомусь здається, що сільські ради прийняли таке рішення під його тиском, не вникаючи в суть проблеми, а громадські слухання пройшли з порушенням відповідної процедури, бо ні фахівців з нашої райлікарні, ні з Полтави, ні громадських представників не запрошували взяти участь у тих заходах. А бабусям, які були там присутні і висловлювали свої думки, давно вже не до пологів. Приємно, що хоч один депутат із присутніх, а мова йде про Оксану Борсук, висловила раціональну думку. Вона говорила про те, що коли влада вважає недоцільним закривати відділення, то необхідно приділити йому максимум уваги, виділити кошти на збереження та утримання і колективу, і приміщення. Адже сільські та селищна ради хоч і ратували проти закриття відділення, але кошти для нього виділили далеко не всі. А де ж інші? Чи тільки поговорили і — моя хата скраю? Оксана Вікторівна правильно говорила, що треба виробити стратегічний план утримання пологового. Хоча скажу читачам, що керівники вже давно його підписали, тільки чомусь публіці про це не повідомляють, бо таке рішення не є популярним і не додає політичній силі додаткових балів. Тому я тут же згадав, що в бюджеті, який ділили, окремим рядком кошти на пологове відділення не виписали і районна рада, яка ще на попередніх слуханнях обіцяла надати допомогу, чомусь про це забула. А без належного фінансування всі балачки про збереження пологового є безвідповідальною пропагандистською балаканиною.
Спостерігаючи з місця за президією, я подумав, що наші районні керівники живуть і діють так, ніби вони тут гості. Наче вони приїхали з міста, щоб роздати вказівки і далі не перейматись нашими проблемами, не заробляти кошти в бюджет, а тільки ділити їх, розподіляти вже кимось зароблене. Це недалекоглядно і неперспективно. Це робота одного дня, а не на майбутнє.
