У мене є друзі серед працівників поліції. З деякими офіцерами ми щотижня разом граємо у футбол. І більшість поліцейських у житті, поза роботою, — цілком нормальні люди. Це я до того, що не маю упередженого ставлення до людей у поліцейській формі.
Утім, сьогодні я хотів би написати про поліцейську етику. Якщо така існує, звичайно. Пригадую, нещодавно один знайомий із сусіднього району розповідав мені про місцевого працівника поліції. У неробочий час той міг активно зловживати алкоголем і гасати «під мухою» на автомобілі. І не бачив у цьому нічого поганого. Він же не на роботі. Але, по-перше, їздити п’яним не можна ні у формі, ні без форми. А по-друге, має все ж таки існувати поліцейська етика, чи не так? Сьогодні поліцейський не у формі — і добре напивається у кафе. А завтра він — «при ісполнєніі» і виводить із кафе свого вчорашнього друга по чарці. І логічно чує на свою адресу:
— Та ти ж — такий самий!
На цьому авторитет поліцейського починається і закінчується.
Окрема історія — мелодії на мобільних телефонах працівників поліції. Хто чув — той зрозуміє, про що мова. Коли чуєш мелодію типу «Стоп, мусорок, не шей мне срок», автоматично уявляєш якогось кримінального вуркагана. І з подивом бачиш, що дзвонить мобільний у… лейтенанта поліції. Чомусь «зеківська» музика в особливій пошані у людей у погонах. Я, звісно, пам’ятаю, що у Конан Дойла головний його персонаж Шерлок Холмс манерами і звичками також більше нагадував представника злочинного світу. Але у нинішньому світі хотілося б, щоб поліцейський і злочинець усе ж таки різнилися. І ті, й інші — п’ють, ганяють підшофе на машинах і слухають шансон. Як тоді розібрати, де хто?
І нарешті про землю. Десь у цьому номері прочитаєте про сесію у Сухій Маячці. І про те, як два керівники новосанжарської поліції вирішили отримати собі по 2 гектари землі. Нічого погано у цьому не було б, якби ідея написати заяву на землю не народилася у них після звернення людей до них же за допомогою. Приїхали мешканці Сухої Маячки до керівника поліції, попрохали допомогти вирішити земельний спір. Він пообіцяв. А сам, напевно, подумав: «Вони за землю сперечаються? А давай-но я цю землю собі заберу — і ніякого спору не буде». Такий собі Робін Гуд на новий лад — забирає у багатих і бідних і віддає… собі.
У тому, що Олександр Мартиш та Андрій Власенко написали звернення на виділення землі, немає ніякого порушення закону. Як громадяни України вони цілком мали право це зробити, а ось як офіцери поліції — ні.
