У Києві в ці листопадові дні, напевно, найбільше думають про гроші. Депутати і чиновники перебирають тугі пачки доларів, євро і гривень, які вони (згідно декларацій) дбайливо зберігають вдома. І думають про те, як будуть пояснювати походження цих статків. Якщо доведеться, звісно. Більшість сподівається, що не доведеться.
У Нових Санжарах у цей час також думають про гроші. Уже кілька тижнів у селищі збирають кошти на лікування для 14‑річної Богдани Саєнко. Збирають різні люди: рідні, друзі, знайомі та знайомі знайомих. У вівторок організовують благодійний концерт у санжарському кінотеатрі. Ставлять скриньки для збору коштів. І небайдужі (а їх немало) кидають туди гроші на лікування дівчини. Тут немає пачок доларів та євро. «П’ятірки», «десятки», «п’ятдесятки», «сотки» гривень. У когось — із щойно отриманої пенсії, у когось — із ще не підвищеної урядом заробітної платні. Для лікування Богдани, напевно, вистачило б суми, у яку обходиться один із дванадцяти коштовних годинників Володимира Гройсмана. А на соту частину усього задекларованого українськими високопосадовцями можна було б відкрити клініку з лікування раку. Проте чиновники-мільйонери зберігають гроші вдома (до кращих часів) або витрачають на дорогі авто та твори мистецтва. Так, мовляв, вимагає статус. На лікування тяжкохворих дітей у нашій бідній країні збирають, як і раніше, у скриньки.
До речі, у ті самі скриньки два роки тому у тих-таки Нових Санжарах (як і у більшості міст та містечок України) по гривні, по п’ять збирали на перші бронежилети, каски та форму для заново народженої української армії. У Києві на той час якраз була пора відпусток. І депутати також жертвували гроші: хтось — на квиток до Мальдівів, хтось — на круїз Середземним морем. Для українців тут і для «небожителів» там реальність завжди була різною.
Зараз різні політичні експерти прогнозують, що публікація електронних декларацій нарешті запустить процес оновлення української політичної еліти. Що так звані клептократи нарешті підуть. Розумію, що це не станеться в один день. Але вірю, що це відбудеться. Що у цій країні нарешті дійдуть до розуміння того, що найважливіша цінність — людське життя. Що сотні тисяч доларів у твоєму домашньому сейфі — це не круто. Що будинок у п’ять поверхів — це не круто. І п’ять «Рендж Роверів» у гаражі — не круто теж. Круто — допомогти людині: збудувати центр діагностики, вилікувати хвору дитину, реабілітувати пораненого на війні. Що справді круто — не мати дванадцять коштовних годинників, а бачити очі дитини, якій ти допоміг врятувати життя.
