Розбивши скло руками, Сергій через вузький отвір вікна виніс двох дітей й знову пірнув у вогонь, щоб відшукати в диму дружину
Сергій завжди спить дуже чутко. А ніч напередодні від'їзду пройшла для нього взагалі неспокійно. То старший син розмовляв уві сні, то молодший плакав. Батько піднімався, заспокоював хлопчиків і о першій годині ночі, й о третій. А вже над ранок прокинувся від різкого запаху гару.
— Я схопився, не розумію, в чому річ, — згадує про пережите Сергій Яременко. — Розштовхав Галю, дружину. «Щось трапилося», — сказав їй і став шукати причину задимленості. У вітальні, де ми спали із дружиною й трирічним Андрійком, нічого не горіло. У спальні, розташованій ближче до коридору, де перебував однорічний Костик, теж. Вибігаю у веранду, а там стеля горить. Вогонь перекинувся на вхідні двері, і стіна від сусідів уже зайнялася.
Як був — тільки у футболці й у трусах — Сергій все-таки прорвався крізь завісу диму й вогню. «Горимо! Викликайте пожежних!» — затарабанив сусідам у вікно. Через стінку в нього жила теж молода родина, хазяїн якої працює в райвідділі міліції. І ті, й інші знімали житло в приватному секторі — у старому будинку, простінки якого були складені із саману. Звісно, солома в саманних блоках горіла дуже швидко. Розбуджена Сергієм Яременком подружня пара стала спішно рятувати найцінніше — комп'ютер, телевізор, килими...
Сам Сергій нічого із предметів домашнього вжитку не встиг вихопити з пожежі. Тому що головним для нього був порятунок своїх близьких.
— Я повернувся в палаючий будинок через вхідні двері, які вже були охоплені полум'ям, — перемагаючи біль, продовжує чоловік. — Не знаю, де в мене взялася мужність подолати стіну вогню. Обгорів, звичайно. Але я не думав тоді про себе. Крикнув дружині, щоб забрала Костика, а сам схопив Андрійка. Він плакав, упирався, виривався з рук...
Батько розумів, що через двері вдвох з дитиною йому на вулицю вже не вискочити. Довелося вибити вікно. Щоб було швидше, Сергій вибивав скло руками. З них текла кров, однак болю він не відчував. У старій хаті вікна вузенькі, немає й п'ятдесяти сантиметрів. На щастя, для худорлявого чоловіка це не стало перешкодою. Залишивши дитину на сусідів, він знову пірнув у цей вузький отвір.
— Галя, дружина, перебувала в спальні з Костиком. Їх уже не було видно, до них я пробирався навпомацки, — переводить подих Сергій. — Вони сиділи на підлозі, не в змозі рухатися. Я за сина — і до розбитого вікна. Бігти до сусідів було ніколи, тому поставив Костика просто в сніг. А сам знову назад, за дружиною. Вона спочатку кричала мені: «Я не можу вийти, я нічого не бачу!», а потім перестала відгукуватися. Відчуваю, не доберуся до неї, задихаюся. Повернувся до розбитого вікна, ковтнув свіжого повітря і, затримавши подих, знову поповз у спальню. Я був упевнений, що обов'язково її врятую.
На той час двадцятип'яти-літня дружина Сергія знепритомніла й уже нічим йому допомогти не могла. Враз обважнілу жінку чоловікові довелося тягти три-чотири метри до рятівного вікна, дроблячи скло, що вилетіло, босими ногами. Цей шлях здався чоловікові вічністю.
— Вибравшись із палаючого будинку, я став піднімати Галину до розбитого вікна, — розповідає далі Сергій Яременко. — Взяв за плечі, підтягнув, а далі — ніяк. Віконний проріз виявився занадто вузьким для неї. Вона опустилася на підлогу по той бік стіни, і я нічого не міг зробити...
Начальникові районної служби порятунку пожежа на вулиці Гагаріна... наснилася за кілька хвилин до її виникнення
А поруч, у снігу, личком долілиць без ознак життя лежав майже роздягнений Костик. Батько кинувся до нього. Підняв, пригорнув до своєї брудної футболки, просякнутою кров'ю. Намагаючись хоча б якось зігріти маля, зірвав штору й закутав його в тоненьку тканину. Тут, передавши Андрійка сусідам через вулицю, підбіг Павло Дерев'янко, на квартиру якого теж перекинувся вогонь. Він спробував витягти Галю з палаючого будинку, але в нього теж нічого не вийшло. Тоді, говорить Сергій, йому стало по-справжньому страшно. Не тямлячи, що робити далі, він вибіг за ворота з криком «Допоможіть хто-небудь!».
У цей момент, на щастя, під'їхала бригада газової служби, а буквально через хвилину й черговий наряд районного відділу МНС.
— На вулиці стояв мороз градусів тринадцять-чотирнадцять, а потерпілий, весь закривавлений, стояв босий у снігу й практично роздягнений, — згадує про той випадок начальник наряду Гадяцького райвідділу ГУ МНС України в Полтавській області, однофамілець Сергія Олександр Яременко. — Тому я відразу ж дав команду водієві газівників доставити чоловіка з малям у лікарню їхнім автомобілем, щоб не втрачати часу на очікування «швидкої». Запитав потерпілого тільки про одне:
є чи ще люди в палаючому приміщенні? Він відповів тремтячим голосом, що там, біля вибитого вікна, знаходиться його дружина. «Я не зміг її витягнути», — додав приречено.
Веранда вже палахкотіла щосили. Тому Олександр Яременко разом з командиром відділення Володимиром Синяковим, залишивши пожежного Віталія Прониченка гасити вогонь, кинулися до вікна. Їм залишалося одне — вибивати ломами раму, робити проріз ширшим, щоб звільнити жінку. Медики скажуть потім, що допомога надійшла вчасно — відлік життя Галини йшов на хвилини.
До речі, начальникові районної служби порятунку Василю Губському та пожежа по вулиці Гагаріна... привиділася уві сні. У ту ж ніч його двоє маленьких дітей теж не давали йому спати, тож Василь Васильович задрімав тільки під ранок. І приснилося йому, начебто хтось зателефонував з роботи й повідомив про те, що на вулиці Гагаріна, на якій, між іншим, він і сам живе, виникла пожежа. Не встиг начальник добратися до палаючого будинку у своєму сні, як тут насправді пролунав телефонний дзвінок. «У нас пожежа на вулиці Гагаріна» — доповів йому черговий. «У мене в будинку пожежа?» — не зрозумів спросоння начальник. «Та ні, але недалеко від вас», — відповів черговий. «Слухай, а ти мені про це вже говорив?» — уточнив Василь Васильович, перебуваючи ще під враженням сну. «Я зараз вам говорю про це», — у голосі чергового з'явилися нотки подиву...
— Сигнал про пожежу на вулиці Гагаріна, 29 (це практично в центрі міста), надійшов до нас близько шостої ранку з міліції, — розповів Василь Губський. — Черговому РОВД зателефонував його співробітник Павло Дерев'янко, котрий мешкав через стінку з родиною Яременків. Від моменту загоряння до надходження сигналу минуло приблизно хвилин десять. За цей час веранда старого будинку була знищена практично повністю. Від високої температури стало плавитися домашнє майно квартиронаймачів обох квартир. Нам удалося врятувати дещо, не допустити поширення вогню на весь будинок і на дві господарські будівлі, що примикали до нього. Але найголовніше те, що люди залишилися живі. Вважаю, Сергій Яременко виявив справжній героїзм. Він діяв так, як повинна
була діяти звичайна людина, рятуючи своїх рідних. І, здавалося б, нічого особливого в цьому немає. Але якби не було Сергія на той момент вдома, усе могло б закінчитися набагато трагічніше. І для його родини, і для сусідів.
Від висновків комісії буде залежати, чи доведеться потерпілим відшкодувати збитки господареві наполовину згорілого будинку
Найбільше за всіх від пожежі постраждала Галина. Швидше за все, вона розгубилася у відповідальний момент і надихалися чадного диму. Її одразу ж поклали в реанімацію. У жінки обпалені верхні дихальні шляхи, ушкоджені опіками близько дванадцяти відсотків тіла, вона одержала важке отруєння чадним газом і опіковий шок. Через добу потерпіла була доставлена в Кременчук, де знаходиться обласний опіковий центр. Її стан ще важкий, але вона вже одужує, а медики роблять все можливе, щоб полегшити страждання пацієнтки.
Сергій, крім того, що одержав майже десять відсотків опіків шкіри і дихальних шляхів, ще й приморозив пальці на лівій нозі. А на праву хірурги наклали йому кілька швів — порізи від скла виявилися дуже глибокими, чоловік втратив багато крові. Відповідно до плану лікування, він теж був доставлений з районної лікарні в обласний опікової центр.
Про дітей піклуються бабусі і дідусі, які оточили малят увагою й турботою — відразу привезли їм у лікарню іграшки, теплий одяг. Старший із хлопців, на жаль, підхопив правобічну пневмонію, а маля, якому довелося «загартовуватися» у снігу, як не дивно, відбулося лише незначними подряпинами на симпатичному личку. Незабаром їх повинні виписати додому. Тепер їхній дім буде в селі Гречанівка Гадяцького району, де проживають Сергієві батьки. Родина потерпілих дуже вдячна жителям цього села, які надають їм зараз неоціненну матеріальну допомогу.
— Коли ми прибули на місце події, там знаходився якраз господар будинку, котрий здавав у оренду житло молодим родинам, — розповіла помічник начальника ГУ МНС України в Полтавській області Світлана Наталенко. — Він запевняв нас, що загоряння могло відбутися тільки від непогашеного недопалка. Мовляв, електрична проводка в будинку була нова, він особисто робив її. Але, швидше за все, річ якраз у короткому замиканні електропроводки. І закоротило її біля ліхтаря, що горів на вулиці. У цьому місці нами був виявлений шматок дроту з характерними ознаками замикання — два спаяних проводи довжиною сантиметрів п'ять із «бульбашкою» на кінці. Хоча офіційного висновку експертизи поки що немає.
— Як я розумію, від цього залежатиме, будуть відшкодовувати квартиронаймачі збитки хазяїнові чи ні...
— Так, адже провини погорільців у тім, що зайнялася електропроводка, немає, і не вони її робили. А Сергій Яременко, до того ж, взагалі в будинку не палив. Для нього діти — це святе, і він не міг дозволити, щоб вони дихали сигаретним димом. Сергій — дуже гарний батько. Його вчинок заслуговує на особливу подяку.
