Жителька Вісичів Ольга Данилівна Колодочка розповідає про голод 33‑го і 47‑го років. Про перший знає із розповідей чоловіка та матері, другий пережила сама.
Сестра вмерла під ранок, мама — в обід
У голод в сім’ї чоловіка померла сестра Пріська, дівкою вже була. І мама померла, Євдокія Кузьмівна. І братік маленький, Петро, йому рочків п’ять виповнилось…
Розповідав, що братик лежав на лаві та стогнав. Чоловік побіг надвір, вже весна починалась, нарвав йому якихось ягідок — поклав у ротика, а той лише слину пустив та й умер. Сестра вмерла під ранок. Мама над нею довго плакала, а до обіду і сама відійшла.
Перед голодом прийшли два активісти. Мама поставила дітей на лаву і показувала у вікно: «Дивіться, діти! Нашу корову забирають!» Ті забрали корову, а куди — хто зна. Із молоком із голоду б не померли…
Бабуся сама закопувала сина
У сім’ї моєї мами з голоду померли батько і брат. Було це у Лелюхах. Зараз вже й хутора такого немає, а тоді там люди жили. Помер від голоду батько. І брат її помер, Лавріон, парубком іще був. Ховати було нікому, то бабуся сам свого сина закопувала. Оце, що зараз по телевізору, по радіо розказують — це все правда! Пухлі люди ходили вулицями, падали і помирали. Так і було. Скільки людей голодом виморили!
Хлопчика свого з’їли
На горі є хата. Там жили такі Гаврасієнки. Так вони з’їли дитину. Хлопчика свого з’їли. У них іще дівчинка була, так її не з’їли. А хотіли іще з’їсти сусідську. Звали її, щоб приходила до них у гості. Так їхня дочка прохала сусідів: «Не пускайте Настю до нас! Бо… з’їдять!»
Хто ховав зерно, той вижив
Були сім’ї, де по п’ятеро дітей — і ніхто з голоду не вмер. Як? Та зерно закопували в землю, щоб не забрали активісти. Щось знаходили, а щось і лишалося. А був чоловік, що жив під лісом, і було де сховати, а він нічого не ховав. Не вірив, що до нього прийдуть забирати. А прийшли — і забрали.
Батько чоловіка Кіндрат кожну ніч лягав спати вдягнутим — чекав, що НКГБісти прийдуть забирати. Тоді «чорний ворон» забирав багатьох. Були й такі у селі, хто «підказував», кого забирати. Один такий казав чоловіку: «Ми б твого батька забрали, та пожаліли, бо він шутливий дуже був!»
У 47‑му вижили всі. Але голод був. Товкли качани. Жменю зерна розтягали на тиждень. Мама робила борошно, додавала у нього сухе листя з липи і пекла оладки. Я раз наїлася, то мене почало рвати. Але вижили…
