У минулу неділю в Перегонівці відбулося справжнє спортивне свято. За розмахом його можна прирівняти до неофіційного дня села. В Перегонівці живе близько трьохсот чоловік, а вихідного дня на льоду замерзлої Ворскли зібрались більше сотні місцевих жителів. Більшість — дітвора і люди середнього віку.
Пожвавлення на Ворсклі розпочалось ще вранці. Близько десятої години зо два десятки чоловіків і хлопців шкільного віку, озброївшись лопатами, почали розчищати лід від снігу, який випав вночі. За кілька годин розчистили майданчик розміром 25 на 50 метрів. Це дещо менше стандартної «коробки» для гри в хокей. Її розміри 60 на 30 метрів.
В годину дня на майданчику вже розпочалась хокейна баталія. Грали 6 на 6. «Трішки тіснувато, але грати всі хочуть, — говорить один із організаторів матчу, місцевий фермер Василь Репешко. — Граємо без часу, доки заморимось. У нас дві команди — «Старики» і «Молодьож».
За молодь грають школярі і студенти. За «стариків» — 30–40‑річні чоловіки. Найстаршому гравцеві, працівникові районної пожежної частини Миколі Каблучці — 50 років. Він грає всією сім’єю. Щоправда, сини Іван та Андрій виступають за молодь. «Слабаки, — підсміюється над синами батько, — Поки ще ми в них виграємо. Що то стара школа».
Більшість перегонівських хокеїстів грають в новеньких ковзанах. Вони, до речі, є задоволенням не з дешевих. 350–400 гривень — така вартість пари. Ключка коштує 150 гривень. Дехто виходить на лід просто у валянках, таких теж приймають. У валянках грає і захисник «Стариків» Валерій Шабельник. Він найекспресивніший гравець, радіє кожному голу, як дитина. «Еге-гей, погнали наші заводських», — кричить Валерій, коли форвард «Стариків» Репешко, обійшовши трьох суперників, закидає шайбу в їх ворота. Старші виграють і цього разу. Точний рахунок ніхто не веде. Після гри «старики» кажуть, що виграли 12:7.
Поки чоловіки грають, на лід стягуються перегонівське жіноцтво. В руках несуть пакети із наїдками та пляшки із мінералкою та горілкою. Староста села Іван Шабельник тягне за собою санчата, завантажені казаном, водою, рибою. Він розводить на березі багаття, починає варити юшку та готувати пшоняну кашу.
В перерві хокейного матчу починається дегустація. Всі нахвалюють юшку. «А, хіба це юшка, времья не було на справжню юшку, — скромничає Шабельник, — Ви ось горілочки моєї спробуйте, на семи травах».
— Кому чайку, пийте чайок, — припрошує всіх жінка у картатому пальто. — Тут все є. І м’ята, і меліса, і звіробій, і заткнигузно.
— А нашо хоть заткнигузно?
— А щоб у туалет не ходити. Де він на березі?
Всі сміються, охоче куштують трав’яний чай. «Молодці земляки, — радіє кіровський сільський голова Павло Каблучко. — Тільки вони так можуть гуляти». Сам сільський голова в хокей не грає. «Я краще біля столу», — сміється Павло Андрійович.
Вже надвечір, коли чоловіки стомлюються, за ключки беруться жінки. Вони грають без рахунку і без воріт — аби зігрітися. Поруч, на іншій розчищеній від снігу ділянці річки, катаються на ковзанах дівчата. «Все у нас харашо, — підводить підсумок Василь Репешко. — Тільки суперників достойних немає. Збирались до нас хлопці із Козельщини, та щось мовчать. Може в газеті хтось прочитає та команду виставить».
За словами перегонівських хокеїстів, вони регулярно грають разом з десяток років поспіль. Винятки бувають лише тоді, коли на річці немає криги.
