У понеділок планували зняти відео. Спочатку хотів написати «класне відео». Але виставляти оцінку власному матеріалу, та ще незнятому, було б, щонайменше, смішно. Хоча тема була дійсно класна. Та не факт, щоб нам, тим, кому ще «вчитися, вчитися і вчитися», вдалося б її справді гарно подати.
Відео мало бути про дітей, учнів міської школи №3, які врятували собаку, котра замерзала на вулиці. Про цю історію нам розповіла директор закладу Таїсія Масич. Важливий, принципово важливий нюанс: директор нічого не говорила про можливу статтю чи відеосюжет. Вона просто попросила допомогти влаштувати собаку в притулок. Адже в навчальному закладі її утримувати неможна. Читала колись на сторінках «ЕХО» про те, що є в районі люди, котрі опікуються нещасними тваринами, покинутими іншими людьми. І раз ми про них писали, то маємо і зв’язок із ними.
Педагог вчинила правильно. Зв’язок у нас є. І домовленість про те, що собаку, яка через більма на очах майже нічого не бачить, заберуть у притулок, була досягнута. Нам сказали:
— Узагалі, ми зараз намагаємось нових тварин не брати через власне скрутне матеріальне становище. Та дітям назустріч підемо. Їх добра справа повинна мати логічне завершення.
Власник притулку лише попросив допомогти із придбанням будки. Адже сліпу собаку не бажано утримувати разом із здоровими у вольєрі. Немає проблем, ми вирішили, що скинемось колективом по кілька десятків гривень і купимо будку. Цим і собі якийсь плюсик до карми заробимо.
Та журналіст, напевно, не був би журналістом, якби в голові не клацнуло: про це ж можна зняти сюжет. Діти, собака, яка замерзала, добра справа, притулок, хепі-енд, усе, як має бути. Тим більше, що добрих сюжетів дійсно не вистачає. А вони потрібні, хоча й не продаються так гарно, як негатив. Ну, та то вже загальнолюдська природа, обтяжена неправильним вихованням і телевізором, дається взнаки, коли люди, перш за все, дивляться про аварії, смерті і скандали, ніж про щось добре і світле.
Та повернемо до нашого випадку із собакою. Після «клаца», пропоную директору ідею щодо відеосюжету. Якщо багато переглядів не збере, то може карму підправлю. Вона погоджується. Домовляємося, що в понеділок прийдуть кілька учнів і розкажуть про те, як знайшли собаку. Ми все це знімемо, а потім заберемо тварину і передамо її у притулок.
Та не так сталося, як гадалося. У неділю передзвонили Таїсія Масич і повідомила, що батьки одного з учнів забрали собачку до себе додому. Вирішили, що у домашніх умовах їй буде краще, ніж у притулку.
Отже, відео не буде. Але тема залишилась. От ви ніколи не задумувались, чим дитяча благодійність відрізняється від нашої, дорослої? Як на мене, вона принципово інша. На мій суб’єктивний погляд, доросла благодійність практично завжди має якусь явну чи приховану особисту користь. Одним це потрібно для подальшого просування бізнесу. Іншим — для піару. Ще комусь — для бажаного Царства Небесного чи плюсика до карми. Кажуть, що лише святі чи просвітлені можуть робити дійсно безкорисливі справи.
Святі і діти можуть так. Діти ще не знають, що таке бізнес, піар, Царство Небесне і карма, не розуміють значення грошей. Грошей, які потрібні для доброчинності. Вони просто роблять добро. Недаремно ж усі світові релігії та сучасні психологи говорять, що потрібно бути такими, як діти. Вони ще не втратили рай на землі.
Це вже пізніше, у школі, інституті чи в інших інституціях дітей навчать таких дурниць, як патріотизм і героїзм, приміряють на них сталеві шоломи і протигази, дадуть у руки автомати. Тобто, спотворять їх ще чисту свідомість, нав’яжуть кимось придумані стереотипи і міфи. І діти навчаться проходити мимо собак, які замерзають, ба, навчаться навіть викидати їх із двору. А потім дехто навчиться вбивати інших людей. Воно то сказано «не убий», але інколи можна.
Як думаєте, підійшов би цей випадок із врятованою собакою для теми першовересневого уроку? Чи дітям вчергове розкажуть про патріотизм і про те, що вмерти за якусь ідею — це добре?
Так врятувати чи вмерти? Миру нам у році, що наступає.
